Відкриттям кримінальної справи та притягуючи до кримінальної відповідальності мене, Лаврецьку М.Ю., помічник прокурора Ткаченко Р.М., прокурор Нестеренко С.В., я вважаю, ПРИКРИВАЮТЬ СХЕМУ ПО РОЗКРАДАННЮ ГРОШОВИХ КОШТІВ З ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ УКРАЇНИ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ.

На мої неодноразові звернення прокурор не хоче прийняти рішення:

1. відмовитись від підтримання державного обвинувачення в суді по кримінальній справі №32089042.

2. притягти до кримінальної відповідальності свідків за завідомо неправдиві показання за ст.384 КК України.

В судових засідання суддя Стовба С.М. не хоче допустити до участі в судовому процесі, у якості мого захисника Корякова А.І., у зв'язку з тим, що він не має свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю.

Така відмова суду призвела до порушення мого, Лаврецької М.Ю., конституційного права на вільний вибір захисника своїх прав.

Судом призначено адвоката, якому надано час для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

Я не хочу, щоб у мене захисником була особа, якій я не вірю, не довіряю.

У зв'язку з неодноразовими відмовами у допуску суддею Нікопольського міськрайонного суду до участі в судовому процесі, як мого захисника, суб'єкта підприємницької діяльності Корякова А.І., я вимушена була звертатись до Конституційного Суду України…

Але завідувач відділу правового аналізу конституційних подань та конституційних звернень О. РОГОВОЙ, як я вважаю, не хоче сприяти встановленню істини, допомогти мені отримати відповіді на поставлені мною питання в поданому мною Конституційному зверненні, передати на розгляд Конституційного Суду України моє Конституційне звернення, чим сприяє тому, що в Україні в судах порушуються міжнародно-правові акти і у першу чергу Конвенція про захист прав людини і основних свобод, яка ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Конституція України.

Я ВВАЖАЮ, ЩО О.РОГОВОЙ СВОЄЮ БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ПРИКРИВАЄ ПЕРЕВИЩЕННЯ СВОЇХ ПОВНОВАЖЕНЬ ПЛЕНУМОМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ.

За конституційним зверненням Солдатова Геннадія Івановича Конституційним Судом України було прийнято Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року, Справа N 1-17/2000, N 13-рп/2000, vd20001116 vn13-рп/2000 (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268,271 Кодексу України про адміністративні правопорушення справа про право вільного вибору захисника).

Шановний Геннадій Іванович!!! Будь ласка відгукніться! Ознайомтеся з моїм зверненням до Конституційного Суду України і допоможіть мені Ви, як сторона по цій справі, попросіть роз'яснень від Конституційного Суду України по питанням піднятим мною у моєму конституційному зверненні.

Щоб могли зорієнтуватися у чому справа, надаю частину документів з якими я зверталась до суду, прокуратури: з позовами, скаргами, заявами та яку відповідь отримала:

Дніпропетровський Апеляційний адміністративний суд, 49083, м. Дніпропетровськ, пр. імені Газети "Правда", будинок 29, на Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2008 року по справі № 2-а-3673/08, Лаврецька Марина Юріївна , Апеляційна скарга.

Заява про апеляційне оскарження Постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2008 року по справі № 2-а-3673/08 подана 08.08.2008р.

Дніпропетровським окружним адміністративним судом 08 липня 2008 року по справі № 2-а-3673/08 прийнято Постанову, якою Адміністративний позов Нікопольського міськрайонного центру зайнятості до приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни про стягнення наданої дотації - задоволено частково. При цьому було стягнуто з мене, приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни, суму у розмірі 4658 грн. 29 коп., на користь Нікопольського міськрайонного центру зайнятості.

Постанову від 08.07.2008р. Дніпропетровського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №2-а-3673/08 вважаю протизаконною, яка не відповідає дійсності, прийнята з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права тому, що:

1) судом в не повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) грубе порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Це підтверджується тим, що:

1. Справа розглянута за моєї відсутності, що є грубим порушенням вимог ст..6 КАС України, ч.1 ст. 35. Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" .

Мною отримано Постанову від 08.07.2008р. Дніпропетровського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №2-а-3673/08 тільки у серпні 2008 року від сусідки, бабусі, яка у віці більше 70 років, яка хворіє, з якою я не підтримую абсолютно ніяких зв'язків, яку я не знаю взагалі. Коли їй було вручено поштову кореспонденцію я не знаю, на яких підставах працівники пошти вручили їй, а не мені листа з постановою суду, я не знаю.

Про те, що Нікопольським міськрайонним центром зайнятості було подано адміністративний позов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду до мене, приватного підприємця Лаврецької М. Ю., про стягнення наданої дотації, я не знала, копію адміністративного позову з додатками не отримувала і не отримала до цього часу.

Повістку з вказівкою дати, часу проведення судового засідання я не отримувала, незважаючи на те, що я проживаю по місцю реєстрації одна. Працюю я з 9-00 години до 19-00 завідуючою аптеки….

Будь якої інформації , повідомлень про те, що треба зайти на поштове відділення та отримати поштову кореспонденцію я не отримувала. Будь хто з сусідів мені також про це не повідомляв, незважаючи на те, що кожного дня вони бачать як я йду на роботу та йду з роботи.

2. Між мною, приватним підприємцем Лаврецькою М.Ю., та ГорячевськоюН.В. , яка у 2006 році закінчила медичне училище, був заключений трудовий договір між працівником і фізичною особою від 26.06.2006р., зареєстрованого в Нікопольському міськрайонному центрі зайнятості за №8618 від 26.06.2006р..

У зв'язку з не виходом на роботу Горячевської Н.В. у грудні 2006р., я вимушена була почати виясняти причини її не виходу на роботу, порушення нею умов заключеного трудового договору. На робочому місці Горячевської Н.В., у кінці листопада 2006р., було виявлено недостачу грошових коштів у сумі 1169,90 грн., про що було складено акт.

Коли я дзвонила самій Горячевській Н.В. по її мобільному телефону та питала про причину її не виходу на роботу, вона повідомила мене про те, що вона захворіла, що коли вийде на роботу то надасть лікарняний листок. Але час йшов, Горячевська Н.В. на роботу до мене, у відповідності до умов заключеного трудового договору, не виходила, лікарняний листок не надавала, тому я вимушена була почати її пошуки. За допомогою зверталась до своїх знайомих. Саме знайомі мені допомогли розшукати Горячевську Н.В., саме знайомі і повідомили мені про її нове місце роботи, а саме у фельдшерсько акушерському пункті Центральної районної лікарні села Південне Нікопольського району. Про нове місце роботи Горячевської Н.В. мене поставив до відома Ган Володимир Михайлович. Сам Ган В.М. пропонував привезти Горячевську Н.В. до Центру зайнятості, але Горячевська Н.В. відмовлялась.

Я особисто ходила у відділ кадрів Центральної районної лікарні, де мене начальник відділу кадрів Лізогубова Ніна Филипівна , повідомила про те, що Горячевська Н.В. дійсно прийнята на роботу у фельдшерсько акушерський пункт Центральної районної лікарні села Південне Нікопольського району, але на цей час, тобто у грудні місяці 2006 року, їй надано відпустку.

Про таку поведінку Горячевської Н.В., що вона порушила умови трудового договору та не виходить на роботу, я поставила до відома працівників Центру зайнятості, про що мною особисто було заявлено іще у січні 2007 року.

На моє прохання відділ кадрів Центральної районної лікарні направив Горячевську Н.В. до Центру зайнятості, куди вона приходила 30 січня 2007 року разом з своєю сестрою. При цій зустрічи працівники Центру зайнятості розірвати трудовий договір між мною та Горячевською Н.В. відмовились, сказали мені, що розірвати трудовий договір з Горячевською Н.В., відповідно до вимог чинного законодавства, я не маю права, а тому повинна продовжувати подавати документи, які підтверджують те, що вона продовжує працювати, у відповідності до умов заключеного трудового договору, у мене приватного підприємця. Я продовжувала наполягати на тому, щоб трудовий договір між мною, приватним підприємцем Лаврецькою М.Ю., та Горячевською Н.В., було розірвано, на що мені працівники Центру зайнятості запропонували звільнити Горячевську Н.В. за згодою сторін груднем місяцем 2006 року, тобто з часу самовільного не виходу на роботу Горячевської Н.В.. Таку пропозицію я відкинула зразу ж тому, що у такому випадку мені треба повертати надану дотацію у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції. Цей факт можуть підтвердити свідки: -Ган В.М.; -Лісова В.І.; -Висоцька А.О.; -Матвєєва Л.Ф.

2. На роботу Горячевську Н.В., відповідно до наказу №122 від 16.12.2006р., було оформлено на посаду акушерки фельдшерсько акушерського пункту Центральної районної лікарні села Південне Нікопольського району, далі ФАП ЦРЛ.

Відповідно до вимог частини другої статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", далі Закон, Роботодавець зобов'язаний: п.п.3) надавати виконавчій дирекції Фонду відомості в установленому порядку про прийняття на роботу працівників.

Тобто працівники Центру зайнятості вже у грудні 2006 року, з офіційного повідомлення відділу кадрів ЦРЛ, знали про те, що Горячевську Н.В. прийнято на роботу в ФАП ЦРЛ, що її оформлено і працює вона в Центральній районній лікарні, що вона цим самим порушила умови заключеного трудового договору. Саме працівники Центру зайнятості, відповідно до частини 3 статті 35 Закону, перевіряють достовірність зазначених у документах даних. У разі їх недостовірності роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду. Тобто посадові особи ЦРЛ повідомити повідомили Центр зайнятості про прийняття на роботу Горячевської Н.В., але ні працівники ЦРЛ, ні посадові особи Центру зайнятості не прийняли заходи по поверненню її на роботу до приватного підприємця Лаврецької М.Ю. для подальшого виконання умов трудового договору заключеного між Горячевською Н.В. та ПП Лаврецькою М.Ю., не врегулювали спір, який виник на підставі цього.

Відповідно до ч.2 ст.7, вимог ч.4. ст..35 та ст. 36 Закону саме до роботодавця, Центральної районної лікарні, та до найманого працівника, ГорячевськоїН.В., посадові особи Центру зайнятості повинні були подавати адміністративний позов про повернення дотації у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції.

Я вимушена була звертатися за роз'ясненнями до посадових осіб Центру зайнятості. Замість того, щоб урегулювати це питання у відповідності до вимог чинного законодавства, мені було сказано, щоб я продовжувала подавати заяви про виплату дотації на вже не працюючу у мене, відповідно до умов трудового договору, Горячевську Н.В., що я і вимушена була робити.

Актами перевірки достовірності даних, поданих роботодавцем, що є підставою для визначення розміру дотації, які були проведені вже після мого повідомлення про порушення умов трудового договору ГорячевськоюН.В. та не виходом її на роботу, які посадові особи Центру зайнятості проводили з виходом по місцю знаходження роботодавця, підтверджували те, що Горячевська Н.В. працює по трудовому договору, що "інформація у відомостях про нараховану та виплачену заробітну плату співпадає з оригіналами документів"(Акт від 28.02.2007р.; Акт від20.08.2007р.; Акт від 14.09.2007р.).

Достовірно знаючи про порушення умов трудового договору Горячевською Н.В. посадові особи Центру зайнятості перераховували на мій розрахунковий рахунок дотацію. Про те, що саме з виходом по місцю знаходження роботодавця проводились перевірки та складались акти про виконання умов трудового договору працівниками Центру зайнятості можуть підтвердити Лісова В.І.; -Матвєєва Л.Ф. та інші.

На початку 2008 року мені подзвонили з Центру зайнятості по телефону та сказали, щоб я повернула грошові кошти отримані, як дотацію на Горячевську Н.В., готівкою директору Центру зайнятості. Повертати грошові кошти готівкою я відмовилась і подала заяву від 25.02.2008р. на ім'я директора Центра зайнятості з проханням звільнити Горячевську Н.В., грошові кошти, які отримані мною, як дотація, з 01.12.2006р. по 26.06.2007р. я зобов'язувалась повернути. Але замість того, щоб врегулювати це питання, працівники Центру зайнятості передали до прокуратури матеріали про притягнення мене до кримінальної відповідальності та до Окружного адміністративного суду Дніпропетровської області адміністративний позов про стягнення з мене наданої дотації у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції.

Грошові кошти, які отримані мною як дотація з 01.12.2006р. по 26.06.2007р. в сумі 2 572,91 грн., мною повернуті Нікопольському МР Центру зайнятості на р/р 37174001002843, в банку ГУДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 21910812, квитанцією №935 3 23 від 23.05.2008р..

На підставі викладеного, вимог чинного законодавства, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", керуючись ст..ст. 2,6-13,17, 185, 186, 198, 202 КАС України прошу:

1. Поновити строк для подачі Заяви про апеляційне оскарження Постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2008 року по справі № 2-а-3673/08 .

2. Скасувати Постанову від 08 липня 2008 року по справі № 2-а-3673/08 Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову суду по справі.

3. Бажаю взяти участь у судовому засіданні Дніпропетровського Апеляційного адміністративного суду при розгляді апеляційної скарги.

4. Викликати до Дніпропетровського Апеляційного адміністративного суду свідків :

Додаток:

З повагою Приватний підприємець М.Ю.Лаврецька

Рішенням апеляційного адміністративного суду мені поновлено строк подачі апеляційної скарги. Подану мною скаргу судом було призначено до розгляду, але не розглянуто, судом рішення, вже на протязі року, по поданій мною апеляції, не прийнято і взагалі коли буде прийнято невідомо. Дії суддів апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області стають для мене непередбаченими. Цьому приклад, який я нічим ні пояснити, ні зрозуміти, не можу тому, що судове засідання було призначено на 30.07.2009р., але ухвалою апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009р. було змінено цю дату проведення судового засідання на 22.07.2009р.. При цьому судову повістку судом мені було направлено з грубим порушенням частини 3 статті 35 КАС України, а саме:

1) "Повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за сім днів до судового засідання", тоді як мені вона була вручена ввечері 22.07.2009р., тобто після проведення судового засідання, сусідкою, після того, як я приїхала з відрядження.

2) відповідно до поштового штемпелю на конверті, дата відправлення, судової повістки - ухвали суду від 14.07.2009р., 18.07.2009р., тобто за три дні до дня проведення судового засідання.

На мій телефонний дзвоник в апеляційному адміністративному суді Дніпропетровської області відповіли, що судове засідання 22.07.2009р. у призначений час відбулося, справу, за відсутності представника сторони, слуханням перенесено на 15 грудня 2009р. на 14-30.

Судді апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області грубо порушують вимоги чинного законодавства:

Згідно частини 1 статті 122. КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно частини 2 статті 122 КАС України судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

- з яких причин колегія суддів апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області прийняла ухвалу від 14.07.2009р., тобто з грубим порушенням частини 3 статті 35 КАС України, а саме рівно за сім днів до призначеного розгляду поданої мною апеляційної скарги, не попередивши мене завчасно про дату судового засідання, мені невідомо, але є ж цьому якесь пояснення?!

- Колегія суддів апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області, на підставі розпорядження, прийняла ухвалу від 14.07.2009р., якою фактично не допустила мене до участі у судовому засіданні 22.07.2009р., чим грубо порушено мої процесуальні права сторони по справі, таким чином я не змогла прийняти участь та захистити свої права в судовому процесі.

Колегія суддів апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області завідомо пішла на грубе порушення ч.2 ст.129 Конституції України, а саме Основні засади судочинства в Україні, мої права, які прямо передбачені Конституцією України, чинним законодавством. З яких це таких причин?!

Дніпропетровський окружний адміністративний суд, 49083, м.Дніпропетровськ, вул. Академіка Янгеля, 4. Позивач: Лаврецька Марина Юріївна, Відповідач: 1. Нікопольський міськрайонний центр зайнятості 53210, м.Нікополь, вул. Дибенка, 54, тел.2-51-01 Адміністративний позов про визнання дій Нікопольського міськрайонного центру зайнятості по направленню до Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративного позову до приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни про стягнення наданої дотації, неправомірними.

Між мною, Лаврецькою Мариною Юріївною, та Горячевською Н.В. був заключений трудовий договір, який зареєстровано в Нікопольському міському Центрі зайнятості, далі Центр зайнятості .

Саме мною, приватним підприємцем, Лаврецькою М.Ю., працівнику Горячевській Н.В. було надано перше робоче місце, а, відповідно до вимог чинного законодавства, перший аркуш трудової книжки оформляти я їй, як приватний підприємець, не маю права. (п.2.12 Инструкции о трудових книжках, писем Министерства юстиции, Министерства труда и Государственного комитета предпринимательства от 24.03.2006г. №21-5-172, от 23.03.2006г. №ДЦ-12-1528/0/6-06 и от 30.03.2006г. №2421).

У розмові по мобільному телефону Горячевська Н.В., про причину її не виходу на роботу, повідомила, що вона захворіла, що коли вийде на роботу то надасть лікарняний листок. Але час йшов, Горячевська Н.В. на роботу, у відповідності до умов заключеного трудового договору, не виходила, лікарняний листок не надавала, від зустрічі зі мною, для дачі пояснень, відмовлялась, тому я вимушена була почати її пошуки .

Про таку поведінку Горячевської Н.В., про порушення нею умов трудового договору та не виходом на роботу, я поставила до відома працівників Центру зайнятості, про що мною особисто було заявлено посадовим особам Центру зайнятості іще у січні 2007 року, коли я приходила здавати річний звіт за 2006 рік.. Посадові особи Центру зайнятості розірвати трудовий договір між мною та Горячевською Н.В. відмовились, сказали мені, що відповідно до вимог чинного законодавства, я не маю права розірвати трудовий договір з Горячевською Н.В., а тому я повинна продовжувати подавати документи, які підтверджують те, що вона продовжує працювати, у відповідності до умов заключеного трудового договору. Це може підтвердити, як свідок, Якушова Кристина Ігоревна.

За допомогою по розшуку Горячевської Н.В. я зверталась до своїх знайомих. Саме знайомі мені допомогли розшукати Горячевську Н.В., саме знайомі, Ган Володимир Михайлович, і повідомили мені про її нове місце роботи. Сам Ган В.М. пропонував самій Горячевській Н.В. привезти її до Центру зайнятості, але Горячевська Н.В., від його пропозиції, відмовилась.

Я вимушена була звертатися за роз'ясненнями до посадових осіб Центру зайнятості. На мої прохання урегулювати це питання у відповідності до вимог чинного законодавства, мені було сказано, щоб я продовжувала подавати заяви про виплату дотації на вже не працюючу у мене, відповідно до умов трудового договору, Горячевську Н.В., що я і вимушена була робити.

Я особисто у кінці грудня 2007р., після того, як мені повідомили де працює ГорячевськаН.В., ходила у відділ кадрів Нікопольської центральної районної лікарні, далі ЦРЛ, де мене начальник відділу кадрів Лізогубова Ніна Филипівна , повідомила про те, що Горячевська Н.В. дійсно прийнята на роботу у фельдшерсько-акушерський пункт Центральної районної лікарні села Південне Нікопольського району, далі ФАП ЦРЛ, ., відповідно до наказу №122 від 16.12.2006р., але на цей час, тобто у грудні місяці 2007 року, їй надано відпустку. Саме у кінці грудня 2007р. мною особисто було поставлено до відома відділ кадрів ЦРЛ, начальника відділу кадрів Лізогубову Н.Ф. про те, що Горячевська Н.В. працювала у мене, як приватного підприємця, по трудовому договору, який зареєстровано у Нікопольському міськрайонному Центрі зайнятості.

Заяву про звільнення Горячевська Н.В. мені, як приватному підприємцю, з якою у неї був заключений трудовий договір, не подавала ні у грудні 2006 року, ні пізніше.

Саме на моє прохання відділ кадрів ЦРЛ направив Горячевську Н.В. до Центру зайнятості, куди вона приходила 30 січня 2008 року разом з своєю сестрою.

При цій зустрічі, 30.01.2008р., я продовжувала наполягати на тому, щоб трудовий договір між мною, приватним підприємцем Лаврецькою М.Ю., та Горячевською Н.В., було розірвано, на що мені працівники Центру зайнятості запропонували звільнити Горячевську Н.В. за згодою сторін груднем місяцем 2006 року, тобто з часу самовільного не виходу на роботу Горячевської Н.В.. Таку пропозицію я відкинула зразу ж тому, що у такому разі мені треба повертати надану дотацію у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції.

Вже у січні 2007 року посадові особи Центру зайнятості повинні були прийняти заходи по врегулюванню цього трудового конфлікту, а не примушувати мене подавати звітність про те, що ГорячевськаН..В. продовжує працювати у мене та самим, достовірно знаючи про працевлаштування Горячевської Н.В. в ФАП ЦРЛ, не перераховувати дотацію на мій розрахунковий рахунок.

Саме працівники Центру зайнятості, відповідно до частини 3 статті 35 Закону, перевіряють достовірність зазначених у документах даних. У разі їх недостовірності роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду. Тобто посадові особи ЦРЛ повідомити повідомили Центр зайнятості про прийняття на роботу Горячевської Н.В., але ні працівники ЦРЛ, ні посадові особи Центру зайнятості не прийняли заходи по поверненню її на роботу до приватного підприємця Лаврецької М.Ю. для подальшого виконання умов заключеного трудового договору, відповідно до своїх посадових обов'язків, не врегулювали спір, який виник на підставі вище викладеного.

Навпаки, Актами перевірки достовірності даних, поданих роботодавцем, що є підставою для визначення розміру дотації, які були складені вже після мого повідомлення про порушення умов трудового договору ГорячевськоюН.В., які посадові особи Центру зайнятості складали з виходом по місцю знаходження роботодавця, підтверджували те, що Горячевська Н.В. працює по трудовому договору, що "інформація у відомостях про нараховану та виплачену заробітну плату співпадає з оригіналами документів"(Акт від 28.02.2007р.; Акт від 20.08.2007р.; Акт від 14.09.2007р.). Про те, що саме з виходом по місцю знаходження роботодавця проводились перевірки та складались акти про виконання умов трудового договору працівниками Центру зайнятості можуть підтвердити Лісова В.І.; -Матвєєва Л.Ф. та інші.

Актом від _ лютого 2008 року працівниками Центру зайнятості встановлено, що ГорячевськаН.В. у мене, роботодавця Лаврецької М.Ю., не працює. Коли та ким з працівників Центру зайнятості, при проведенні щоквартальної перевірки у лютому 2008 року, коли я вже не працювала, було складено Акт від _ лютого 2008 року мені невідомо до цього часу. Чи цей факт, як мені казав помічник Нікопольського міжрайонного прокурора Ткаченко Роман Миколайович, "это не столь важно"?!

Достовірно знаючи про порушення умов трудового договору Горячевською Н.В. посадові особи Центру зайнятості, примушуючи мене подавати їм відповідні документи, на порушення вимог чинного законодавства, перераховували на мій розрахунковий рахунок дотацію.

У зв'язку з тим, що посадові особи Центральної районної лікарні прийняли на роботу Горячевську Н.В., а працівники Центру зайнятості достовірно знали про те, що Горячевська Н.В. прийнята на роботу до ЦРЛ, то вони, посадові особи Центральної районної лікарні, у відповідності до вимог частини 3 ст.35 Закону і повинні нести відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну як страховику, тобто Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а саме його виконавчій дирекції Центру зайнятості, так і застрахованим особам, тому що ч.3 ст.35 Законом роботодавцеві забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до прийняття ним разом із застрахованою особою спільного рішення, яке може в подальшому зашкодити цій особі або членам її сім'ї реалізувати своє право на забезпечення та отримання соціальних послуг відповідно до цього Закону. Тому що, відповідно до ч.2 ст.7 Закону одним з видів соціальних послуг за цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення" є сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних.

На початку 2008 року мені подзвонили з Центру зайнятості по телефону та сказали, щоб я повернула грошові кошти, які були перераховані на мій розрахунковий рахунок, як дотацію на Горячевську Н.В., готівкою директору Центру зайнятості.

Повертати грошові кошти готівкою я відмовилась і подала заяву від 25.02.2008р. на ім'я директора Центра зайнятості з проханням звільнити Горячевську Н.В., грошові кошти, які були перераховані на мій розрахунковий рахунок, як дотація, з 01.12.2006р. по 26.06.2007р., я зобов'язувалась повернути.

Але замість того, щоб врегулювати це питання, працівники Центру зайнятості передали до прокуратури матеріали про притягнення мене до кримінальної відповідальності та до Окружного адміністративного суду Дніпропетровської області адміністративний позов про стягнення з мене наданої дотації у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції. Копію цього адміністративного позову мною не отримано до цього часу.

Тобто саме після письмової заяви Лаврецької М.Ю., у зв'язку з відмовою передати грошові кошти готівкою, посадові особи Центру зайнятості передали матеріали до прокуратури для притягнення мене до кримінальної відповідальності та до Окружного адміністративного суду Дніпропетровської області адміністративний позов.

Грошові кошти, які були перераховані на мій розрахунковий рахунок, як дотація з 01.12.2006р. по 26.06.2007р. в сумі 2 572,91 грн., мною повернуті Центру зайнятості на р/р 37174001002843, в банку ГУДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012, код ЄДРПОУ 21910812, квитанцією № 935 3 23 від 23.05.2008р..

Я вважаю, що це ними зроблено з метою покарати мене за відмову передати грошові кошти готівкою, які мені було перераховано на мій розрахунковий рахунок, як дотацію.

Дніпропетровським окружним адміністративним судом 08 липня 2008 року по справі № 2-а-3673/08 прийнято Постанову, якою Адміністративний позов Нікопольського міськрайонного центру зайнятості до приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни про стягнення наданої дотації - задоволено частково. При цьому, з грубим порушенням вимог ст.1,2,6-12,159 КАС України, було стягнуто з мене, приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни, суму у розмірі 4658 грн. 29 коп., на користь Нікопольського міськрайонного центру зайнятості. Ця постанова мною оскаржена в апеляційному порядку.

На підставі викладеного, вимог чинного законодавства, Конституції України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Інструкцією про трудові книжки, листів Міністерства юстиції, Міністерства праці та Державного комітету підприємництва від 24.03.2006р. №21-5-172, від 23.03.2006р. № ДЦ-12-1528/0/6-06 та від 30.03.2006р. №2421, керуючись ст.ст. 17, 105,106 КАС України

прошу:

1. Визнати дії Нікопольського міськрайонного центру зайнятості по направленню до Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративного позову до приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни про стягнення наданої дотації, неправомірними.

2. Зобов'язати Нікопольський міськрайонний центр зайнятості відізвати з апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області адміністративний позов до приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни про стягнення наданої дотації.

3. Бажаю взяти участь у судовому засіданні Дніпропетровського окружного адміністративного суду при розгляді цього адміністративного позову.

4. Викликати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду свідків …

Додаток: копії документів 6(шість) найменувань.

Приватний підприємець М.Ю.Лаврецька 14.04.2009р..

Цей Адміністративний позов до цього часу знаходиться в Дніпропетровському окружному адміністративному суді. Незважаючи на те, що цей позов подано мною у квітні 2009 року, судове засідання по його розгляду, станом на 27.07.2009р., навіть попереднє, не призначено, поданий позов не розглянуто, рішення судом не прийнято.

Це означає, що суддя окружного адміністративного суду Дніпропетровської області грубо порушує вимоги чинного законодавства:

згідно частини 1 статті 122. КАС України Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

згідно частини 2 статті 122. КАС України Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

Конституційний Суд України, 01033, м.Київ, вул.Жилянська, 14, Лаврецька Марина Юріївна, КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗВЕРНЕННЯ.

Міжнародно-правові акти:

- Конвенція про захист прав людини і основних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (стаття 6). (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника), 16 листопада 2000 року , справа N 1-17/2000, N 13-рп/2000 , далі Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника)(інформационный диск: Законодательство Украины).

- У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року N 2148 VIII, зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права і свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (стаття 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (пункт 3 статті 14). (Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) (інформационный диск: Законодательство Украины).

- "Основні принципи, що стосуються ролі юристів", прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1); жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта за винятком тих випадків, коли юристу було відмовлено в праві виконувати свої професійні обов'язки відповідно до національного права і практики та цих принципів (принцип 19). (Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) (інформационный диск: Законодательство Украины).

Конституція України(інформационный диск: Законодательство Украины):

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. (ч.1cт.55 Конституції України).

Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ч.1cт.59 Конституції України).

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура(ч.2 cт.59 Конституції України).

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист(ч.2cт.63 Конституції України).

"Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист. Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення відтворені у положеннях частини першої статті 59 Конституції України, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення.

Положення частини другої статті 59 Конституції України про те, що для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура, не може тлумачитись як право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного вибирати захисником лише адвоката, тобто особу, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року (стаття 2). Допуск приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, як захисника ніяк не порушує право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист." (п.5 Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника).

"Обмеження права підозрюваного, обвинуваченого і підсудного та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на вільний вибір захисниками інших юристів, які мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, суперечить положенням частини першої статті 59 та статті 64 Конституції України, за якими конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не можуть бути обмежені у будь-який спосіб права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 55, 59, 63 Конституції України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Закріплення лише за адвокатами права на здійснення захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від обвинувачення та надання юридичної допомоги особам, які притягаються до адміністративної відповідальності, не сприяє конкуренції щодо надання кваліфікованої правової допомоги у цих сферах і підвищенню кваліфікації фахівців у галузі права.

Таким чином, положення частини першої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, та частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за яким обмежується право на вільний вибір особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, як захисника, крім адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, не відповідають положенням частини першої статті 59 Конституції України." (ч.ч.2,3,4 п.6 Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника).

- в п.4. Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) "Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

- адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59 Конституції України);

- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

- об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод (частина перша статті 36 Конституції України)."

В Рішенні Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) Конституційний Суд України в и р і ш и в:

"1. Положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи."

ч.2. статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України(інформационный диск: Законодательство Украины) приведена у відповідність до Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника): "Як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.У випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом, як захисники допускаються близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники".

ч.3 статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України "Повноваження захисника на участь у справі стверджується:

2) адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання - угодою, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи або дорученням юридичної особи - угодою або дорученням юридичної особи;…"

"Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист" від 7 липня 1995 року N 10, як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються лише особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що видається їм згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про адвокатуру". Не можуть допускатися до участі у справі як захисники особи, які мають інші документи (ліцензії) на здійснення юридичної практики чи підприємницької діяльності тощо"(ч.4 п.2 Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника).

В Постанові пленуму Верховного Суду України 24.10.2003 N 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" (інформационный диск: Законодательство Украины):

- пункт "4. Відповідно до ч.1 ст. 44 КПК при провадженні у кримінальній справі як захисники підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого допускаються особи, які в установленому законом порядку уповноважені здійснювати захист їхніх прав і законних інтересів та надавати необхідну юридичну допомогу.

Згідно з ч.2 цієї статті до них належать:

- інші фахівці в галузі права, які на підставі спеціального закону мають право на надання правової допомоги;"

- пункт "5. Повноваження захисника на участь у справі повинні бути підтверджені: …

в) інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, - документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи;"

Це вимоги нормативно правових актів, але, на мою думку, саме ці нормативно правові акти свідчать про наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо гарантії підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на вільний вибір захисника.

Питання які виникли у мене після ознайомлення з вище викледеним:

В Рішенні Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника):

- роз'яснень або вказівок не надано, не роз'яснено за яким саме "законом" особа, яка є фахівцем у галузі права має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи підозрюваному, обвинуваченому і підсудному при захисті від обвинувачення.

- не розяснено Конституційним Судом України хто відноситься до - суб'єктів підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України та їх коло, хто саме?!(п.4. Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника).

- що це за порядок, який визначений законодавством України, за яким суб'єкти підприємницької діяльності, надають правову допомогу своїм клієнтам Конституційним Судом України також не роз'яснено, не вказано?! Як я розумію , я можу і помилятись, цей порядок, прямо передбачений в процесуальних кодексах України ?!

- Не роз'яснено в Рішенні Конституційного Суду України хто саме з юристів(будь-який юрист?!) може скласти конкуренцію адвокатам щодо надання кваліфікованої правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому і підсудному від обвинувачення.

Тому, що відповідно до:

- Закону України "Про освіту" від 23 травня 1991 року, N 1060-XII, (інформационный диск: Законодательство Украины) в Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні: - кваліфікований робітник; - молодший спеціаліст; - бакалавр; - спеціаліст; - магістр(ст.30).

- Закону України "Про вищу освіту" 17 січня 2002 року, N 2984-III, (інформационный диск: Законодательство Украины):

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні: 1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта; 2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.(ст.6),

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка(ч.4ст.7).

Документами про вищу освіту, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями: - диплом молодшого спеціаліста; - диплом бакалавра; - диплом спеціаліста; - диплом магістра.(ст.9)

Вказуючи "будь-який юрист" це, як я усвідомлюю, і молодший спеціаліст,і бакалавр,і спеціаліст, і магістр, які закінчили курс навчання в учбовому закладі за спеціальністю правознавство, рішенням Державної екзаменаційної комісії присвоєна кваліфікація юрист та видано документ про вищу освіту державного зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності).

Наприклад:

- на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. ( стаття 7. Закон України "Про статус суддів", 15 грудня 1992 року N 2862-XII) (інформационный диск: Законодательство Украины).

- прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. (стаття 46. Закон України "Про прокуратуру" 5 листопада 1991 року N 1789-XII) (інформационный диск: Законодательство Украины).

- відповідно Закону України "Про адвокатуру" 19 грудня 1992 року, N 2887-XII(інформационный диск: Законодательство Украины) Адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України(ст.2). (інформационный диск: Законодательство Украины).

- в Рішенні Конституційного Суду України не надано пояснень, тлумачення хто з юристів відноситься до "приватно практикуючого юриста, який займається наданням правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи". Хто саме з поміж юристів та на підставі якого нормативно правового акту, та чи платить "приватно практикуючий юрист" за це податки та в якому розмірі у порівнянні з адвокатами?!

- Хто крім адвокатів надає правову допомогу своїм клієнтам в Державі Україна як серед самих фізичних осіб, так і юристів-фізичних осіб, на яких підставах?!

- "Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє". Інше чинне процесуальне законодавство України не містить терміна "захисник", а вживає поняття "представництво в суді". (ч.1п.5 Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника). З часу прийняття Рішення Конституційним Судом України в Державі Україна не дано тлумачення хто є "захисником" підозрюваному, обвинуваченому і підсудному! Але ч.1ст.44 Кримінально-процесуального кодексу України прямо вказує, що: "Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі".

- В Кримінально-процесуальному кодексі України(ст. 44 КПК України) не дається роз'яснень або вказівок:

-- за яким саме законом інші фахівці у галузі права, (які за законом) мають право на надання правової допомоги при захисті від обвинувачення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному особисто чи за дорученням юридичної особи;

-- кого треба відносити до цих "інших фахівці у галузі права" які за законом мають право на надання правової допомоги при захисті від обвинувачення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному особисто чи за дорученням юридичної особи.

Якщо в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право на захист" від 7 липня 1995 року N 10 було прямо вказано, що "як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються лише особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що видається їм згідно з вимогами статті 2 Закону України "Про адвокатуру". Не можуть допускатися до участі у справі як захисники особи, які мають інші документи (ліцензії) на здійснення юридичної практики чи підприємницької діяльності тощо"(ч.4 п.2 Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника). То в Постанові пленуму Верховного Суду України 24.10.2003 N 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" роз'яснень або вказівок на підставі якого саме вже не просто "закону", а "спеціального закону" інші фахівці у галузі права мають право на надання правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому і підсудному при захисті від обвинувачення, не надано, не вказано, не роз'яснено, але знову не допускаються до участі у справі як захисники інші фахівці у галузі права які здійснюють юридичну практику чи підприємницьку діяльність. Це не зважаючи на те, що суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України, вже працюють офіційно в Державі Україна, їх діяльність визнана і регулюється чинним законодавством, на що не двозначно вказано і в самому Рішенні Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника).

В цій Постанові від 24.10.2003 N8 пленумом Верховного Суду України даються керівні роз'яснення обовязкові для судів, інших органів і службових осіб, котрі застосовують закон, щодо якого дано роз'яснення:

ч.2 пункту 5. "При вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з'ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам. Визнати правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах."

ч.3 пункт 5. "Відповідно до ч.2 ст. 47 КПК на запрошення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи за їх згодою до участі у справі може бути допущено кількох захисників."

в пункті 7. цієї Постанови від 24.10.2003 N8 пленум Верховного Суду України акцентує увагу на тому, що "При вирішенні питання про участь захисника у кримінальному судочинстві необхідно виходити з того, що відповідно до положень ч.1 ст. 59 Конституції України підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений або виправданий є вільним у виборі захисника."

Тобто пленум Верховного Суду України керівними роз'ясненнями обовязковими для судів, інших органів і службових осіб, котрі застосовують закон, щодо якого дано роз'яснення, на мій погляд, порушує моє, як підсудної, право на правовий захист. Вибір захисника я маю право, відповідно до цих керівних роз'яснень в Постанові пленуму Верховного Суду України 24.10.2003 N 8, тільки серед адвокатів, а не через вільно вибраного на власний розсуд захисника з-поміж юристів. Це при тому, що кожний суд "…жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, ….(принцип 19)". ("Основні принципи, що стосуються ролі юристів" Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) (інформационный диск: Законодательство Украины) та, відповідно до ч.2 ст.129 Коституції України, повинен керуватися Основними засадами судочинства, а саме:

"1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності."

Судова практика в Державі Україна така, що суди як не допускали до участі у кримінальному судочинстві інших фахівців в галузі права, як захисників щодо надання кваліфікованої правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому і підсудному від обвинувачення, крім адвокатів, так і не допускають. Прийняття участі в кримінальній справі інших фахівців в галузі права як захисників щодо надання кваліфікованої правової допомоги підозрюваному, обвинуваченому і підсудному, як свідчить судова практика, є підставою для скасування вироку суду вищестоячим судом. Але це не знайшло свого відображення, належного тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України (Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника).

Я усвідомлюю, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

На підставі: ст.59 Конституції України "Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.", ст.63 Конституції України "Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.", "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується"(ст. 8 Конституції України), "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України"(ч.1cт.9 Конституції України), "Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України"(ч.2 cт.9 Конституції України), "Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України"(ч.1cт.64 Конституції України), "Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей"(ч.1cт.68 Конституції України),

я, Лаврецька Марина Юріївна, уклала з Коряковим А.І., приватним підприємцем, договір про надання правових послуг юриста, видала довіреність на право представляти інтереси та здійснювати захист прав і законних інтересів мене, як підсудної, та надавати мені необхідну юридичну допомогу при провадженні у кримінальній справі № 32089042.

Але Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області за участю прокурора Сидоренко І.Ю., прийняв Постанову від 29 жовтня 2008 року, якою постановив: "Отказать подсудимой Лаврецкой Марине Юрьевне в допуске к участию в судебном процессе в качестве защитника частного предпринимателя Корякова А.И.".

Коряковим А.І. було подано Клопотання від 31.03.2009р. до Нікопольського міськрайонного суду з проханням допустити його в якості захисника до участі у кримінальній справі № 32089042 з 31.03.2009р. та винести постанову про допуск до участі у справі.

Нікопольський міськрайонний суд, за участю прокурора Деньщук М.Ю., прийняв Постанову від 30.04.2009р., в якій посилаючись на ст. 44 ч.2 КПК України, вказує, що захисником підсудного можуть бути:

- особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні (адвокати);

- інші фахівці у галузі права, які на підставі спеціального закону мають право на надання правової допомоги.

- близькі родичі підсудного, його опікуни або піклувальники.

У зв'язку з тим, що, Коряков А.І., ні адвокатом, ні близьким родичем підсудної не є, а також суду не надав відомостей яким саме законом йому надано право брати участь в кримінальному судочинстві, керуючись ст.ст. 44,47 КПК України, "а также положений постановления Пленума Верховного Суда Украины от 24 октября 2003 года №8 "О применении законодательства, обеспечивающего право на защиту в уголовном судопроизводстве" відмовив "в удовлетворении ходатайств о допуске к участию в судебном процессе в качестве защитника подсудимой Лаврецкой Марины Юрьевны частного предпринимателя Корякова А.И.."

Судом призначено мені, Лаврецькій М.Ю., захисника через асоціацію адвокатів.

Постанова оскарженню не підлягає.

Мною, Лаврецькою М.Ю., до Нікопольського міськрайонного суду, подано заяву від 30.04.2009р., якою заявлено відвід судді Стовбі Сергію Миколайовичу.

Ухвалою від 06.05.2009р. голова Нікопольського міськрайонного суду Зуєва В.І. в задоволенні відводу, заявленого підсудною Лаврецькою М.Ю. судді Стовбі С.М. відмовила. Ця ухвала була оголошена суддею Стовба С.М. в судовому засіданні 11.06.2009р..

Призначеному судом адвокату надано час для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.

Я не хочу, щоб у мене захисником була особа, якій я не вірю, не довіряю.

В відповіді від 25.05.2009р., № 18/1109, завідувач відділу правового аналізу конституційних подань та конституційних звернень О. РОГОВОЙ, акцентує увагу на тому, що: "Розуміючи проблему, яка змусила Вас звернутися до Конституційного Суду України, повідомляємо, що в межах своїх повноважень Конституційний Суд України прийняв Рішення від 16.11.2000 № 13-рп (справа про право вільного вибору захисника), де чітко визначив, що "положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що " кожен є вільним у виборі захисника своїх прав", в аспекті конституційного звернення громадянина Солдатова Г.І. треба розуміти як конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи". Тобто, на даному етапі це питання потребує законодавчого врегулювання.". Це з відповіді О. РОГОВОГО від 25.05.2009р., № 18/1109.

Мені незрозуміло, якого потребує "законодавчого врегулювання" це питання, коли в пункті 4 Рішення Конституційним Судом України від 16.11.2000 № 13-рп (справа про право вільного вибору захисника), встановлено і визнано те, що "Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;" …

Коряков А.І., має диплом державного зразку про вищу юридичну освіту, працює юристом більше двадцяти років, є суб'єктом підприємницької діяльності, має відповідні документи, сплачує єдиний податок: вид діяльності: юридичні послуги.

На підставі вище викладеного маємо те, що:

- міжнародно-правові акти передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист.

- Ці положення міжнародно-правових актів щодо права фізичної особи на захист від обвинувачення відтворені у положеннях частини першої статті 59 Конституції України, які закріплюють право кожної фізичної особи на правову допомогу і право вільного вибору захисника з метою захисту від обвинувачення.

- Конституція України : В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується"(ст. 8 Конституції України). Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (ч.1cт.59 Конституції).

Основні засади судочинства викладені в ч.2 ст.129 Конституції України.

Постанова пленуму Верховного Суду України 24.10.2003 N 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" у звязку з викладеним, я вважаю, не відповідає ст.ст. 8,9,55,59,63,64,68 Конституції України, з підписаними та ратифікованими міжнародно-правовими актами, які передбачають право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника з-поміж юристів, які можуть надати ефективний правовий захист, обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина передбачені Конституцією України".

Відмова Нікопольського міськрайонного суду "в удовлетворении ходатайств о допуске к участию в судебном процессе в качестве защитника подсудимой Лаврецкой Марины Юрьевны частного предпринимателя Корякова А.И.." прямо вказує на те, що порушено моє, Лаврецької М.Ю., як підсудної, конституційне право на вільний вибір захисника своїх прав.

На підставі викладеного, керуючись статтями 8,9,55,59,63,64,68,129,147,150,152 Конституції України, статтями 38,42,43,50, 61, 63, 65, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України"

прошу Конституційний Суд України:

або доповнити Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) відповідним роз'ясненням пункту 1 цього Рішення по питанням, які мною викладені вище та дати більш повне офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України: конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з метою отримання правової допомоги має право вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги ,

або роз'яснити мені, Лаврецькій Марині Юріївні та все ж дати відповідь на питання:

- відноситься чи ні до осіб, фахівців у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи суб'єкт підприємницької діяльності, який надає правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України, який зареєстрований у встановленому законодавством порядку, йому видано Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, сплачує єдиний податок: вид діяльності: юридичні послуги?!

- чи можу я, як підсудна, найняти для захисту своїх прав Корякова А.І., який має диплом державного зразку про вищу юридичну освіту, є суб'єктом підприємницької діяльності, має відповідні документи, сплачує єдиний податок: вид діяльності: юридичні послуги (Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця В01 №683209 від 19.07.2006р., Свідоцтво про сплату єдиного податку Є №364643 від 01.01.2009р.)?!

- чи може взагалі приватний підприємець-юрист бути захисником підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та приймати участь у кримінальному судочинстві?!

- Я не хочу, щоб у мене захисником була особа, якій я не вірю, не довіряю, у зв'язку з цим я вимушена буду відмовитись від призначеного мені судом адвоката, через асоціацію адвокатів, і захищати себе сама, свої інтереси, як підсудна, в судовому процесі, не маючи взагалі юридичної освіти. Я вимушена це зробити тому, що мені не дозволяється захищати себе через вільно вибраного мною на власний розсуд захисника з-поміж юристів, який може надати мені(!), а не комусь іншому, ефективний правовий захист!

Чи не буде відмовою від послуг призначеного судом адвоката та здійснення свого захисту в судовому процесі себе самою грубим порушенням моїх прав прямо передбачених Конституцією України, міжнародно-правовими актами, які підписані та ратифіковані Державою Україна?!

На мою думку, вище викладене свідчіть про наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо гарантії підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на вільний вибір захисника.

Додаток: копії документів 11(одинадцять) найменувань.

Приватний підприємець М.Ю. Лаврецька 22.06.2009р.

На це звернення отримано з Секретаріату Конституційного Суду України, 01033, м. Київ-33, вул. Жилянська, ВДРУГЕ відповідь від 06.07.2009р. №18/1529 ЛАВРЕЦЬКІЙ М. Ю. Шановна Марино Юріївно!

На Ваше чергове конституційне звернення, в якому Ви просите доповнити Рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 року № 13-рп (справа про право вільного вибору захисника), або надати відповіді на порушені у ньому питання, повідомляємо таке.

Повідомленням Секретаріату Конституційного Суду України від 25.05.2009 року № 18/1109 Вам було надано детальні роз'яснення щодо вимог до конституційних звернень, з якими громадяни можуть звертатися до Конституційного Суду України. Вами цих вимог знову не дотримано.

В конституційному зверненні, цитуючи положення Конституції України, законів України та міжнародних правових актів, Ви робите висновок, що " саме ці нормативно-правові акти свідчать про наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України". Але такі Ваші міркування не можуть розглядатися в контексті статей 42, 94 Закону України " Про Конституційний Суд України" (далі - Закон), як належне обґрунтування неоднозначності застосування положень щодо офіційного тлумачення яких Ви звертаєтесь. Правова позиція Конституційного Суду України стосовно ..неоднозначності" викладена, зокрема в Ухвалі Конституційного Суду України від 16 листопада 2006 року № 13-у, в якій зазначено, що "неоднозначність - це коли одна й та сама норма правового акта застосовується органами державної влади по-різному за однакових обставин".

Крім того, Ви вважаєте, що Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" не відповідає статтям 8, 9, 55, 59, 63, 64, 68 Конституції України, що обмежує конституційні права і свободи людини і громадянина. З цього приводу зазначаємо, що відповідно до статей 147, 150 Конституції України та статті 13 Закону Конституційний Суд України приймає рішення про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента і Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Це вичерпний перелік і Постанови Пленуму Верховного Суду України до нього не входять.

З приводу інших питань, що порушуються в конституційному зверненні, інформуємо, що доповнення прийнятих рішень, висновків Конституційного Суду України Законом не передбачається.

Зазначаємо також, що Конституційний Суд України не дає роз'яснень з правових питань і будь-яких ситуацій, що виникають при застосуванні законів та інших нормативно-правових актів. Згідно з пунктом 3 § 57 Регламенту Конституційного Суду України рішення, висновок Конституційного Суду можуть бути роз'яснені Конституційним Судом України тільки за клопотанням однієї із сторін конституційного провадження. Ви не були стороною у цій справі.

Направляючи Вам відповідно до § 10 Регламенту Конституційного Суду України це повідомлення, повертаємо два примірники конституційного звернення.

Додаток: 40 аркушів.

З повагою Завідувач відділу правового аналізу конституційних подань та конституційних звернень О. РОГОВОЙ.

Тобто, як висновок з викладеного, маємо прогалину в чинному законодавстві, а посадова особа не хоче прийняти заходи по її урегулюванню.

Згідно статті 1 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002р., № 3018-III, далі Закон № 3018-III:

1. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами.

2. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

3. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно статті 2 Закону № 3018-III суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

З цієї відповіді Завідувача відділу правового аналізу конституційних подань та конституційних звернень О. РОГОВОГО я, не юрист за фахом, зробила для себе висновок, про те, що :

1) Пленум Верховного Суду України (далі - Пленум) є колегіальним органом. До складу Пленуму входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів та їх перші заступники, голови Касаційного й Апеляційного судів України, обрані на посаду відповідно до закону. Приймають участь у роботі засідання пленуму Генеральний прокурор України, Міністр юстиції України та Голова Вищої ради юстиції.

Відповідно Регламенту пленуму Верховного Суду України, затвердженого постановою пленуму Верховного Суду України від 10.06.2002 N 7, пленуму Верховного Суду України не надано повноважень приймати закони або вносити до них зміни чи доповнення. Але в Регламенті пленуму, затвердженого самим пленумом Верховного Суду України, надано повноваження:

6) надання роз'яснень судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, а також визнання нечинними роз'яснень вищих спеціалізованих судів.

Приймаються ці роз'яснення, у відповдіності до частини 1 статті 3 Регламенту, судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства та визнання нечинними роз'яснень вищих спеціалізованих судів за правилами ст. 2 цього Регламенту.

Частини 6-9 статті 2 Регламенту передбачає, що спочатку заслуховуються доповіді, співдоповіді, проводиться заслуховування думок присутніх. Генеральний прокурор України, Міністр юстиції України та Голова Вищої ради юстиції також висловлюють свою думку з питань, які обговорюються. Після цього проводиться обговорення доповіді, співдоповіді та голосування за проект постанови Пленуму в цілому чи окремо кожен його пункт. Постанова чи її пункт вважаються прийнятими, якщо за них подано більшість голосів суддів, присутніх на засіданні Пленуму.

Тобто особливого порядку прийняття роз'яснень судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства у пленуму Верховного Суду України як такого не має, правова експертиза (висновки) цим роз'ясненням щодо відповідності Конституції та законам України не здійснюється.

2) О. РОГОВОЙ акцентуючи мою увагу на статтях 147, 150 Конституції України та статті 13 Закону на тому, що "Конституційний Суд України приймає рішення про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента і Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Це вичерпний перелік і Постанови Пленуму Верховного Суду України до нього не входять.".

Вище викладене означає, що Пленум Верховного Суду України:

"випав" з-під контролю у прийнятті своїх рішень і у першу чергу по наданню роз'яснень судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства! Проведення правової експертизи на відповідність Конституції України та законам України, міжнародним договорам України, оцих роз'яснень судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, ні перед їх прийняттям пленумом, ні в процесі прийняття, ні після не відбувається!

є безконтрольним у прийнятті своїх рішень і як такої реєстрації, з проведенням відповідної перевірки-експертизи, не відбувається, але це КЕРІВНІ РОЗ'ЯСНЕННЯ, ЯКІ ОБОВ'ЯЗКОВІ ДЛЯ СУДІВ, ІНШИХ ОРГАНІВ І СЛУЖБОВИХ ОСІБ, КОТРІ ЗАСТОСОВУЮТЬ ЗАКОН, ЩОДО ЯКОГО ДАНО РОЗ'ЯСНЕННЯ!

Як видно з вищевикладеного, суддям Верховного Суду України байдуже, що в Державі є Конституція України, з особливим порядком, як її прийняття, так і внесення до неї змін та доповнень. Що саме ця К О Н С Т И Т У Ц І Я має вищу юридичну силу З А К О Н У і ніякі постанови пленуму, навіть Верховного Суду, не можуть скасовувати, як в цілому, так і окремі її положення. Що рішення Верховного Суду України повинні бути прийняті на виконання і у відповідності саме цих нормативно-правових актів ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ і у першу чергу К О Н С Т И Т У Ц І Ї УКРАЇНИ.

та СУДДІ Верховного Суду України , Я вважаю, створили схему, відповідно до якої обмежено доступ інших юристів надавати юридичні послуги підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, тобто : - - ліквідували конкуренцію серед юристів, а це занепад; - - створили можливості для дачі хабарів посадовим особам, і на це вже вказували неодноразово засоби масової інформації; - - створили умови для фабрикування кримінальних справ та притягнення до кримінальної відповідальності завідомо не винних осіб… тощо.

Верховний Суд України "приймає" для судів рекомендації, які по своїй значимості вище за Конституцію України, міжнародно-правові акти, які підписані та ратифіковані Державою Україна . Своєю Постановою "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" від 24.10.2003 N 8, цими КЕРІВНИМИ РОЗ'ЯСНЕННЯМИ ОБОВЯЗКОВИМИ ДЛЯ СУДІВ, ІНШИХ ОРГАНІВ І СЛУЖБОВИХ ОСІБ, КОТРІ ЗАСТОСОВУЮТЬ ЗАКОН, ЩОДО ЯКОГО ДАНО РОЗ'ЯСНЕННЯ, скасував: міжнародно-правові акти, які підписані та ратифіковані Державою Україна,

Своєю Постановою "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" від 24.10.2003 N 8, цими КЕРІВНИМИ РОЗ'ЯСНЕННЯМИ скасовано: Основні засади судочинства відповідно до ч.2 ст.129 Конституції України, Конституцію України взагалі, закони прийняті Верховною Радою України у відповідності до Конституції України .

Ні Верховна Рада України, ні Конституційний Суд України, ні будь який інший орган влади Держави Україна не може відновити справедливість, законність, прийняття рішень Пленумом Верховного Суду України у відповідності до вимог чинного законодавства тому, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади (законодавча, виконавча та судова) і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Це при тому, що:

- стаття 147 Конституції України, на яку посилається О. РОГОВОЙ, прямо передбачає, що "1.Конституційний Суд України є є д и н и м органом конституційної юрисдикції в Україні.

2. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України."

Верховний Суд України також у відповідності до пункту 4) частини 2 ст.47 Закону України "Про судоустрій України", 7 лютого 2002 року N 3018-III звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів;

- статтею 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

А Пленум Верховного Суду України своєю постановою №8 від 24.10.2003 скасовує і міжнародно-правові акти, які підписані та ратифіковані Державою Україна, і Конституцію України (конституційність), і закони та інші правові акти Верховної Ради України!!! Тому що діє "лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України."

Я вважаю це насмішкою суддів Верховного Суду України над Державою Україна, що вище викладене це велика біла прогалина у чинному законодавстві!

2) У зв'язку з вище викладеним я вимушена буду в судовому засіданні відмовитись від послуг адвоката призначеного мені судом та захищати свої права в суді сама, не маючи взагалі юридичної освіти. І це незважаючи на те, що:

- - "…жодний суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, ….(принцип 19)". ("Основні принципи, що стосуються ролі юристів" Рішення Конституційного Суду України, справа N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника) (інформационный диск: Законодательство Украины);

- - Основними засадами судочинства відповідно до ч.2 ст.129 Конституції України є:

"1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

… "

Мною отримано відповідь з Міністерства юстиції України від 07.07. 2009р. № 8124-0-4-09-22, яким мене поставлено до відому, що:

"У зв'язку з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 2 липня 2009 року №36105/1/1-09 Міністерством юстиції України розглянуто Ваше звернення від 22 червня 2009 року і повідомляється таке.

Міністерство юстиції як центральний орган виконавчої влади діє відповідно до Конституції України, законів України та Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577, і не має повноважень щодо вирішення питань, порушених у зверненні.

Одночасно інформуємо, що частиною другою статті 8 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що для надання правої допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

Відповідно до частини другої статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

При цьому, підпунктом "в" пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" від 24 жовтня 2003 року № 8 передбачено, що повноваження інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто або за дорученням юридичної особи, повинні бути підтверджені документами, визначеними спеціальним законом, яким цим особам надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також угодою або дорученням юридичної особи.

Відповідно до положень вказаного пункту при вирішенні питання про наявність у фахівців у галузі права повноважень на здійснення захисту в кримінальній справі належить також з'ясовувати, яким саме законом їм надано право брати участь у кримінальному судочинстві як захисникам, а також, визнано правильною практику тих судів, які за відсутності спеціального закону не допускають таких фахівців до здійснення захисту в кримінальних справах.

Заступник Міністра А.Й. Богдан"

З цієї відповіді заступника міністра Богдана А.Й. видно, що:

Міністерство юстиції України (Мін'юст) діє на підставі Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 року № 1577, далі Положення № 1577.

Згідно Положення № 1577 Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. При цьому Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики.

Мін'юст, виконуючи, відповідно до покладених на нього завдань(у першу чергу пунктами:1-4,6,8,11,12,16,23,27,33,34,36-41,43 статті 4. Положення № 1577):

1) готує пропозиції щодо проведення правової реформи;

2) готує разом з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, науковими установами проекти концепцій розвитку законодавства та їх наукове обґрунтування з урахуванням світового досвіду;

3) розробляє за дорученням Кабінету Міністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між громадянином і державною владою, конституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кримінального законодавства, або разом з іншими органами виконавчої влади бере участь у їх підготовці;

4) здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектувальної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

6) проводить експертизу (готує висновки) щодо відповідності acquis communautaire проектів законів та інших нормативно-правових актів, що за предметом регулювання належать до сфер, відносини в яких регулюються правом ЄС;

8) здійснює науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, переклад актів acquis communautaire українською мовою, підготовку глосарія термінів acquis communautaire;

11) розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

12) здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр таких актів;

23) сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію юридичних осіб,

27) реєструє адвокатські об'єднання, забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокатських об'єднань;

34) готує в межах своїх повноважень пропозиції з питань міжнародно-правових відносин та приєднання України до міжнародних договорів;

35) укладає угоди про правове співробітництво з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями, організовує в межах своїх повноважень взаємодію з ними;

36) забезпечує виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України з правових питань, здійснює в установленому порядку опублікування міжнародних договорів, що набрали чинності;

37) забезпечує підготовку пропозицій щодо приведення законодавства України у відповідність з принципами та стандартами Ради Європи та інтеграції його в систему міжнародного права, координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади із зазначених питань;

38) представляє Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

39) проводить правову експертизу на відповідність Конституції України та законам України проектів міжнародних договорів України, готує висновки щодо здійснення внутрішньодержавних процедур, необхідних для набрання чинності міжнародними договорами України, а також юридичні висновки, інші матеріали, необхідні для набрання чинності міжнародними кредитними (гарантійними) договорами України;

40) забезпечує підготовку відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направляє спостерігачів у місії з контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина;

41) бере в установленому порядку участь у роботі міжнародних організацій, двосторонніх і багатосторонніх комісій, а також інших міжнародних органів та інституцій, погоджує кандидатури членів та іншого персоналу від України в міжнародних судових органах і радників з правових питань посольств та консульств України за кордоном;

42) забезпечує підготовку матеріалів з питань, що належать до його компетенції, у зв'язку з участю України у відповідних міжнародних організаціях та інтеграцією її в ці організації;

43) виступає як представник інтересів Президента України, утворених ним для здійснення своїх повноважень консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб та Кабінету Міністрів України під час розгляду справ судами України та іноземних держав або міжнародними судовими органами та установами…

Але при висловлюванні своєї думки з питань, які обговорюються в доповіді, співдоповіді на засіданні пленуму Верховного Суду України Міністр юстиції України, як видно з цього факту, не відстоює ті Основні завдання, які прямо передбачені пунктом 3, підпунктами: 1-4, 6,8,11,12,16,23,27,33,34,36-41,43 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України.

Крім цього, заступник міністра Богдан А.Й. вказуючи на те, що діє адвокатура і немає інших суб'єктів підприємницької діяльності, крім адвокатів, які також надають юридичні послуги, заступник міністра лукавить , показує свою не компетентність у тому, що:

- Згідно з підпунктом 23) Положення № 1577 Міністерство юстиції України сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію юридичних осіб… - тобто само реєструє, у встановленому Законом порядку, приватних підприємців як суб'єкт підприємницької діяльності! І цей суб'єкт підприємницької діяльності теж надає юридичні послуги своїм клієнтам у відповідності до вимог чинного законодавства, поряд з адвокатами, про що вказано в самому Рішенні Конституційного Суду України по справі N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника).

- не хоче допускати до надання юридичних послуг у якості захисника підозрюваному, обвинуваченому, підсудному в кримінальному судочинстві це означає, що відповідно до підпункту 27) Положення № 1577 необхідно буде провести фінансування оплати праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету за участь адвокатів у кримінальних справах за призначенням та звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, і що не зроблено до цього часу. Я вважаю, що не допуск до участі у кримінальному судочинстві приватного підприємця, це "дань" адвокату за те, що безкоштовно надаються юридичні послуги адвокатами…

На моє звернення до Президента України за допомогою, на його адресу було надіслано моє Конституційне звернення, мною отримано відповідь 16.07.2009р. № 45-02/п65 з Секретаріату Президента України:

Заступник Глави Секретаріату Президента України - Представник Президента України у Конституційному Суді України М.Ставнійчук, з повагою, не вивчивши поставлені проблемні питання які я ставлю перед Конституційним Судом України, ставить мене до відому про те, що:

"За результатами розгляду Вашого листа на ім'я Президента України щодо незаконних, на Вашу думку, рішень та дій Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області повідомляємо, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з частиною другою статті 126 Конституції України вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Відповідно до статті 14 Закону України "Про судоустрій України" суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне передбачену законом відповідальність."

З цієї відповіді заступника Глави Секретаріату Президента України - Представника Президента України у Конституційному Суді України М.Ставнійчука я роблю висновок, що М.Ставнійчук:

- відповіді на проблемні питання поставлені мною перед Конституційним Судом України в своєму Конституційному зверненні мені не дає;

- сам не вивчив проблемні питання які я ставлю перед Конституційним Судом України в своєму Конституційному зверненні, не помітив тих білих прогалин в чинному законодавстві на яких я акцентувала свою увагу.

- цитуючи частину другу статті 126 Конституції України М.Ставнійчук видно не розуміє, що я не прошу, і його особисто також, втручатися у здійснення правосуддя, або впливати на суд або суддів у будь-який спосіб, я прошу одного: дати мені пояснення, відповіді на поставлені мною питання в Конституційному зверненні, і його як Представника Президента України у Конституційному Суді України. Але я відповіді на поставлені питання від М.Ставнійчука, як Представника Президента України у Конституційному Суді України не отримала.

Маємо те, що громадянин України, захистити себе в суді не може.

На 18.09.2009р. на 9-00 годину призначено розгляд кримінальної справи №32089042. Суддя Стовба С.М. повний рішучості розглянути кримінальну справу та винести ВИРОК у відповідності до вимог чинного законодавства!

Вирок буде винесено мені, неслухняній, нескореній. Мені, яка хоче жити, працювати, не йти на змову зі своєю совістю. Вирок, як я вважаю, буде мати для мене фатальні наслідки!

На підставі викладеного ПРОШУ:

1. Шановний Геннадій Іванович Солдатов !!! Будь ласка відгукніться! Ознайомтеся з моїм зверненням до Конституційного Суду України, іншими документами наведеними мною, і допоможіть мені Ви, як сторона по справі N 1-17/2000 (справа про право вільного вибору захисника), попросіть роз'яснень від Конституційного Суду України по питанням піднятим мною у моєму конституційному зверненні.

2. Кожного, хто може надати мені правову допомогу під час проведення судових засідань по розгляду кримінальної справи №32089042 по притягненню мене, Лаврецької М.Ю., до кримінальної відповідальності, допоможіть! Допоможіть мені захистити себе в судовому засіданні.

3. Хто-небудь взагалі може в Державі Україна або роз'яснити мені, Лаврецькій Марині Юріївні, або все ж дати відповіді на поставлені мною питання в Конституційному зверненні, а саме:

- Я не хочу, щоб у мене захисником була особа, якій я не вірю, не довіряю, у зв'язку з цим я вимушена буду відмовитись від призначеного мені судом адвоката, через асоціацію адвокатів, і захищати себе сама, свої інтереси, як підсудна, в судовому процесі, не маючи взагалі юридичної освіти. Я вимушена це зробити тому, що мені не дозволяє Верховний Суд України захищати себе через вільно вибраного мною на власний розсуд захисника з-поміж юристів, який може надати мені(!), а не комусь іншому, ефективний правовий захист!

- На мою думку, вище викладене якраз і свідчіть про наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо гарантії підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на вільний вибір захисника, АЛЕ… .

- Як розуміти конституційне право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного при захисті від обвинувачення: з метою отримання правової допомоги має право вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Що це означає?! Хто саме ці фахівці у галузі права і за законом мають право на надання правової допомоги?! Чи можуть назвати цих фахівців у галузі права: Конституційний Суд України, Верховна Рада України, Верховний Суд України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України…?!

4. Хто-небудь може пояснити мені, що відбувається в апеляційному адміністративному суді Дніпропетровської області при розгляді поданої мною, Лаврецькою М.Ю., апеляційної скарги до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості на Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2008 року по справі № 2-а-3673/08?! Чого колегія суддів апеляційного адміністративного суду так затягує розгляд поданої мною апеляційної скарги?! Невже існує змова між КОЛЕГІЄЮ СУДДІВ апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області, посадовими особами Нікопольського міськрайонного центру зайнятості, прокуратурою, СУДДЕЮ Нікопольського міськрайонного суду … ?!

5. Що відбувається в окружному адміністративному суді Дніпропетровської області після подачі поданого мною, Лаврецькою Мариною Юріївною, адміністративного позову до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості, про визнання дій Нікопольського міськрайонного центру зайнятості по направленню до Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративного позову до приватного підприємця Лаврецької Марини Юріївни про стягнення наданої дотації, неправомірними?!

Чого цей адміністративний позов не призначається до розгляду у встановлені чинним законодавством строки, до цього часу не розглянуто, судом не прийнято рішення?! Невже також існує змова?!

БУДЬ ЛАСКА, ХТО МОЖЕ, ДОПОМОЖІТЬ!!!

З повагою та надією на допомогу

приватний підприємець М.Ю.Лаврецька

27.07.2009р.