Эту страницу ведет юрист Совета Комитета общественного спасения Коряков Анатолий Иванович.

 

Шановні! Звертаюсь до Вас за допомогою! Прошу пояснити мені в чому я так завинила перед своїм синочком, коли йому було 5-7 років, коли я ночами сиділа біля нього і молилась, щоб він став здоровим, коли в лікарні в м.Києві йому зробили операцію на серці і я знову недосипала, доглядала, виходжувала… . Але всі ці мої старання враз зупинились коли моєму синочку стала краще, здоров’я пішло на поправку. Саме в цей час у мого синочка, раптом(!), зненацька(!), виявилось, що у нього є іще і батько, який у сім років самовільно забрав мого синочка від мене – поміняв його місце проживання. І тепер я стала непотрібна. Мене навіть здаля не допускають подивитись на мою кровинку.

Будь ласка! Допоможіть! Підкажіть, що я не так і коли саме зробила, що зі мною так себе поводять посадові особи:

-- відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції, які не «можуть» виконати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини,

-- служби у справах дітей Нікопольської міської ради, які так і не змогли виконати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області і ні одного разу так і не організували мені зустріч з моїм синочком за відсутності батька, до того ж примусили міського голову Р.І.Токаря дати мені відповідь з неправдивою інформацією, 

-- СШ №24, які допомагають батьку навіювати образ ворога у моїй особі моєму синочку і на це вказують їх дії, як під час моїх відвідувань школи, так і дали неправдиві свідчення в судовому засіданні під час розгляду справи про визначення місця проживання мого синочка,

-- Нікопольської міської ради, які не змогли зобов’язати посадових осіб служби у справах дітей організувати мені зустрічі з моїм синочком за відсутності батька.

Маємо те, що один громадянин так «ВПЛИВАЄ(!)» на всіх цих посадових осіб, на суддів Нікопольського міськрайонного суду, колегію суддів апеляційного суду Дніпропетровської області, що чинне законодавство грубо порушується! Маємо цілу РАТЬ ПОСАДОВИХ ОСІБ, ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ, які НЕ(!) МОЖУТЬ поставити на місце  одного громадянина, НЕ(!) МОЖУТЬ ЗОБОВЯЗАТИ його виконувати вимоги чинного законодавства, Закону України. ПИТАННЯ: чим же цей громадянин так «ЗАІНТЕРЕСУВАВ» цю рать посадових осіб, чим цей громадянин так «ВПЛИВАЄ(!)» на всю цю незліченну масу посадових осіб для мене залишається  відкритим!

Маємо те, що Закон України БЕЗДІЄ! Закон України НЕ виконується самими посадовими особами, які ЗОБОВ’ЯЗАНІ його виконувати самі, ЗОБОВ’ЯЗУВАТИ  виконувати інших і стояти на його сторожі!!!        

Все відбувалось так:

1. Нікопольський міськрайонний суд встановив, рішення від 16 травня 2012 року, що «Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. За заявою Лисуренко В.В. 10.12.2008 року орган опіки і піклування Нікопольської міської ради встановив порядок спілкування Лисуренко В.В. зі своїм сином, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 10.12.2008 року. Лисуренко В.В. 28 червня 2009 року, без згоди матері, забрав сина з будинку де вона проживала з дитиною у своїх батьків.»

Маємо те, що 28.06.2009р. Лисуренко В.В., без згоди Лисуренко О.Л., з якою проживала малолітня дити¬на, САМОВІЛЬНО(!), без вирішення питання в судовому(!) порядку, змінив(!) її місце проживан¬ня . 

2. Повідомлення 25.12.2009р. ГорболісН.Б.,депутат Партії регіонів: 

«Роззлючений батько повідомив про то, що Нікопольський міськрайонний суд заборонив матері спілкуватися з сином. Ніякі доводи та умови він вислухати не схотів, пояснюючи тим, що дитина не бажає бачитися з матір'ю.

Подібні дії батька, який чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною суперечать законодавству України та порушують права матері.

Повідомляю Вас про те, що дійсно матір неодноразово намагалася зустрітися із сином, але спроби були марними.»

3. Рішенням 27.01.2010р.№17 виконавчий комітет Нікопольської міської ради визначив спосіб участі матері Лисуренко Оксани Леонідівни у вихованні та спілкуванні з дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем через зустрічі.  

Згідно ч.2 ст. 181 СК України: 2. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Але Рішення від 27.01.2010р.№17 виконавчого комітету Нікопольської міської ради не виконується, зустрічей ЛисуренкоВ.В. з нашим сином мені не надає, не приймає ЛисуренкоВ.В. від мене і участі у утриманні нашої дитини у будь якій формі. Одяг який я передавала через директора школи на наступний день викидали мені у двір по місцю мого проживання, харчі викидались.

4. Рішенням від 28 січня 2010 р. апеляційний суд Дніпропетровської області  Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни - задовольнив. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року - скасував. Позов Лисуренко Оксани Леонідівни де Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини - задовольнив. Вирішив: Відібрати у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути Лисуренко Оксані неповнолітню дитину - сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.

До цього часу це рішення апеляційного суду не виконується посадовими особами відділу державної виконавчої служби. Більше десяти раз державний виконавець разом з представниками служби у справах дітей Нікопольської міської ради виходив по місцю проживання Лисуренка В.В. для відібрання дитини, і кожного разу записували до свого акту: « …але хлопець категорично відмовляється йти до матері, насильно дитину такого віку передати неможливо. При цьому присутні Лисуренко В.В. чи його батьки не здійснювали тиску на хлопця.».

Причина того, що дитина не хоче йти до мене, своєї матері в іншому -  Лисуренко Володимир Васильович примусив(!) нашого сина не йти до мене.

Нікопольський міськрайонний суд встановив, рішення від 16 травня 2012 року, що  «28.01.2010 року прийнято рішення апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини у Лисуренка В.В. Рішення суду не виконано до цього часу.»

При цьому суд не звернув увагу на те, що мені, Лисуренко О.Л., не дають можливості не те, щоб приймати участь у вихованні дитини, НЕ допускають до сина на протязі трьох років, а взагалі не дають навіть можливості підійти і поряд постояти, подивитись хоча б здаля. 

Представник виконавчого комітету, спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчук І.І. пояснив в судовому засіданні, що «більше десяти раз державний виконавець разом з представниками служби виходив по місцю проживання Лисуренка В.В. для відібрання дитини, але хлопець категорично відмовляється йти до матері, насильно дитину такого віку передати неможливо. При цьому присутні Лисуренко В.В. чи його батьки не здійснювали тиску на хлопця. Державний виконавець складав акт і йшов.»

Але цей представник не пояснив, що ні їх рішення 27.01.2010р.,№17, ні рішення апеляційного суду про відібрання дитини не виконується і тільки з-за того, що цього не хоче НЕ син Лисуренко Володимир, а його батько, Лисуренко Володимир Васильович. Про це сам Лисуренко В.В. заявляв даючи свої пояснення в судовому засіданні. Саме Лисуренко В.В. не дає зустрічатися мені з нашим сином, НЕ дає приймати участь у вихованні нашого сина. Ні він, Канчук І.І.,  як спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради, ні сама ця служба, не прийняли НІЯКИХ заходів для того, щоб навіть їхнє ж рішення було виконано.

Згідно ст.152 СК України: 1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

В процесі розгляду справи і відповідач зі своїм представником адвокатом, і представник служби у справах дітей Нікопольської міської ради тільки прикривались інтересами дитини, при цьому грубо порушували вимоги чинного законодавства про те, що саме «Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.» (ст.ст. 141,150,151 СК України). Про дитину, її інтереси ніхто з них НЕ думав і НЕ думає.

Це при тому, що в судовому засіданні під час розгляду справи №2-2809/11, провадження   №2-426-398/2012, наш син Лисуренко Володимир давав свої відповіді на питання:– «она мне встретиться не предлагает …, …» (це у присутності батька, який не допускає матір до свого сина).  

Маємо відсутність системи державного контролю, що встановлений Законом. Саме це є причиною не виконання і рішення від 28 січня 2010 р., справа № 22ц- 192/2010 р., апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини, і рішення 27.01.2010р., №17, про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні матері Лисуренко О.Л. з малолітньою дитиною Лисуренком В.В. через зустрічі. 

5. Ухвалою від 08 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області: Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни задовольнили, а ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня  2010 року скасували. Визнали дії відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області щодо зупинення виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2-4366 від 22 лютого 2010 року незаконними та скасували постанову від 20 квітня 2010 року про зупинення виконавчого провадження. 

Виконавче провадження було відновлено, але рішення суду так і не виконано до цього часу.

6. Виконком Нікопольської міської ради рішенням від 11.04.2012р. №269 Затвердив висновок служби у справах дітей Нікопольської міської ради про доцільність та можливість проживати дитині Лисуренку Володимиру Володимировичу, 30 квітня 2002 року народження разом із матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною, 19 жовтня 1978 року народження за місцем її фактичного проживання -  Висновок служби у справах дітей Нікопольської міської ради про можливість та доцільність проживання дитини Лисуренка Володимира Володимировича разом з матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною: …служба у справах дітей Нікопольської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання дитини Лисуренка Володимира Володимировича, 30.04.2002 року народження разом з матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною за місцем її фактичного проживання за умови урахуванням думки дитини під час розгляду даної справи у судовому засіданні.

В судовому засіданні наш син сказав, що хоче проживати зі своїм батьком, на мої прохання визначити місце проживання зі мною, суд не відреагував.

7. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року Справа 2-2809/11   2-426-398/2012 визначив  місце проживання малолітнього Лисуренка Володимира Володимировича, 30 квітня 2002 року народження, з його батьком Лисуренко Володимиром Васильовичем за місцем його проживання.        

8. Ухвалою від 10 грудня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалила: Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгляду справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

9. Перша така зустріч мене з моїм сином відбулась тільки 02.01.2013р. о 17-00 в приміщенні служби у справах дітей Нікопольської міської ради, але з грубим порушенням умов  ухвали від 10.12.2012р., а саме: в приміщенні служби у справах дітей були я, ЛисуренкоО.Л., КанчукІ.І., мій син Лисуренко Володимир Володимирович та його батько – Лисуренко Володимир Васильович. 

Лисуренко Володимир Васильович ні на одну хвилинку не виходив з приміщення. При цьому казав: «Он не хотел идти сюда!» На мої зауваження, що самого Лисуренка  Володимира Васильовича не повинно бути в приміщенні під час нашої зустрічі – не реагував. На таку поведінку Лисуренка - батька Канчук І.І. не реагував, вийти з приміщення не пропонував. У мене склалось таке враження, що Канчук І.І. так вів себе умисно, всім своїм видом, поведінкою давав мені зрозуміти, що я одна зі своїм сином, у його присутності, без батька, НЕ залишусь.

Мною, Лисуренко О.Л.,  направлено Клопотанням від 03.01.2013р.  до апеляційного суду Дніпропетровської області з проханням: Зобов’язати Канчука І.І. виконувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12,  і організовувати мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича та встановити час, на протязі якого повинна відбуватись наша зустріч,  – на протязі однієї, двох, трьох годин … .

10. Наступну таку зустріч, на виконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12 , службою у справах дітей Нікопольської міської ради організовано мені з моїм синочком 10.01.2013р.. Під час цієї зустрічі Лисуренко Володимир Васильович також був присутній – відпустив від себе нашого сина, а сам стояв біля дверей приміщення, де відбувалась наша короткочасна(!) , 1-2 хвилини, зустріч.

Син, зайшовши до приміщення, пред’явив до мене претензії: чого я приходила до школи з юристом та своєю(?!) появою(?!) зривала(?!) урок. Після цього вийшов з приміщення.

Пояснити, що я зробила не так, що він так до мене відноситься, свої претензії до мене, мій синок не зміг і взагалі ухилився від цієї розмови. 

Виникає питання: мій синок, з незрозумілих для мене підстав, відмовляється від мене, своєї мами?!

Мною, Лисуренко О.Л.,  направлено Клопотанням від 11.01.2013р.  до апеляційного суду Дніпропетровської області з проханням: Зобов’язати представників органу опіки та піклування виконувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12 ,  і організовувати мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича. Зобов’язати Лисуренко Володимира Васильовича не підходити до місця зустрічі на відстань не менше 300 метрів. Встановити час, на протязі якого повинна відбуватись наша зустріч,  – на протязі не менше як три години та за відсутності Лисуренко Володимира Васильовича.

11. Наступна зустріч спеціалістом служби у справах дітей Канчуком І.І. була організована 15.01.2013 року.

Під час цієї зустрічі Спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І. зразу дав моєму сину Лисуренко Володимиру чистий аркуш та кулькову ручку та сказав: Пиши, вот переписывай с листа, а Вы, Оксана Леонидовна, разговаривайте с ним (с сыном Лисуренко Владимиром), пока он будет переписывать текст. 

За цей дуже короткий час, поки синок переписував наданий йому текст Ігорем Івановичем, я зверталась до свого синочка, намагаючись вияснити причини, чим я так скривдила його, чим я перед ним так завинила, що він так відноситься до мене, своєї мами. Але мій син на мої запитання, мольби, прохання відповісти, мовчав, він переписував текст даний спеціалістом служби у справах дітей Канчуком І.І. своєю рукою на чистий аркуш.

Батько Лисуренко Володимир Васильович весь цей час нашої короткої зустрічі був в другому приміщенні і стояв біля дверей та всі слова, з якими я зверталась до свого синочка, чув.

Після того, як мій синок Лисуренко Володимир дописав з аркуша, Ігорь Іванович сказав: Ну всё! Иди.

І вони, мій синок Лисуренко Володимир, та його батько пішли зі служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

Після цього, на моє прохання, Ігор Іванович дав мені можливість ознайомитись з тим, що переписав з аркуша мій синок. Це була відмова розмовляти мого сина зі мною. На цьому аркуші я написала при яких умовах відбувалось написання цієї заяви і розписалась.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12, ухвалено: Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгялу справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

На протязі всього цього часу: грудень 2012 - січень 2013 року службою у справах дітей Нікопольської міської ради організовано мені з моїм синочком кілька зустрічей, але ні одного разу наша зустріч, між мною та моїм сином, у присутності представника органу опіки та піклування, без участі батька Лисурено В.В., не(!) відбувалась. Про це свідчить і Акт служби у справах дітей від 02.01.2013р.: «під час зустрічі матері з дитиною батько був присутній в приміщенні, так як він привів дитину до служби у справах дітей Нікопольської міської ради.».

18.01.2013р., зі слів спеціаліста служби у справах дітей КанчукаІ.І., Лисуренко Володимир Васильович взагалі відмовився приводити нашого синочка на зустріч зі мною. 

Такою своєю поведінкою і батько Лисуренко Володимир Васильович, і посадові особи служби у справах дітей Нікопольської міської ради з мого синочка Володимира роблять морального урода, порушують саму його психіку! І як я розумію, то у мого синочка вже з’явилась неприязнь не тільки до мене, як до своєї мами, а і до жінок взагалі. Як наслідок у мого синочка можуть бути проблеми з дівчатами, а в майбутньому зі своєю дружиною … . І все тільки з-за того, що йому НЕ ВИСТАЧАЄ, НЕМАЄ любові своєї мами! Про те, що коли він, мій синок Володимир, стане дорослим та пред’яве свої претензії до свого батька – що він, Лисуренко Володимир Васильович,  лишив нашого синочка материнської любові, виростив з нього жінконенависника - мене не хвилює! Що посієш – те й пожнеш!

Але зараз якраз і відбуваються всі ці процеси по становленню характеру мого синочка! Саме зараз іще можна виховати з нього добропорядну людину, яка з повагою буде відноситися до жінок взагалі, ніжного до своєї мами, в майбутньому - ніжного та люблячого свою дружину та своїх діточок.

 Маємо те, що і представники органу опіки та піклування – служби у справах дітей Нікопольської міської ради не виконували ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12 , і ні одного разу не організували мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича. 

Я стверджую, що мій син так себе веде, написав таку заяву тільки з-за того, що так йому наказує батько – ЛисуренкоВ.В. та спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І.!  

10. Ухвалою від 24 січня 2013 року (вступна та резолютивна частини) колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни відхилила, а Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року залишилила без змін.

Згідно ст.171СК України:3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків е забезпечення інтересів своєї дитини.

Апеляційний суд Дніпропетровської області прийняттям ухвали від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12, так  і не довів, з незрозумілих для мене причин, до логічного завершення, розпочату ним свою ініціативу по організації зустрічей мене, ЛисуренкоО.Л., зі своїм синочком Лисуренко Володимиром. 

Шановний суд не прийняв до уваги мої страждання, переживання, як мами, що мені дуже важко переносити розлуку зі своїм синочком. Я не можу забрати до себе свою кровинку! Мене лишили не тільки проживання біля мене мого синочка, не тільки зустрічатися з ним, а і навіть підходити і здаля подивитися на нього. Мій синочок росте без материнської ласки. Ким він виросте?! Моральним уродом?! Десятирічного хлопця до цього часу «за ручку» водять до школи, чергують в школі, і їм у цьому допомагають вчителі, забирають зі школи, і знову «за ручку», ведуть додому. І всі ці перестороги тільки з-за того, щоб я, його мама, не підійшла до нього, не побалакала, щоб мій синок знову не потягнувся до мене.

Зверталась я за допомогою і до міського голови Р.І.Токаря і навіть отримала відповідь від 04.01.2013 №26  на № Л-1682 від 18.12.2012 р., яку підготували Дуксова, Денисов, Канчук. Цією відповіддю міський голова Р.І.Токар, поставив мене до відому про те, що « На виконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року справа № 22-ц/490/7206/12 спеціалістом служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчуком І.І., 02 січня 2013 року було організовано зустріч сина Володимира з Вами.

Під час зустрічі Ви мали нагоду зустрітися та поспілкуватися з малолітньою дитиною Лисуренком Володимиром Володимировичем в присутності спецілістів служби у справах дітей Нікопольської міської ради без участі батька Лисуренка Володимира Васильовича.»

Це при тому, що в акті служби у справах дітей від 02 січня 2013року, який складено також Канчуком, вказано на те, що: «Примітка: під час зустрічі матері з дитиною батько був присутній в приміщенні так як він привів дитину до служби у справах дітей Нікопольської міської ради.». А в самому акті служби у справах дітей від 02 січня 2013року прямо вказано: «Під час зустрічі малолітній навідріз відмовився від зустрічі з матір’ю та розмови з нею.» Оце я мала таку нагоду «зустрітися та поспілкуватися з малолітньою дитиною Лисуренком Володимиром Володимировичем в присутності спецілістів служби у справах дітей Нікопольської міської ради без участі батька Лисуренка Володимира Васильовича.»

Маємо те, що посадові особи і служби у справах дітей Нікопольської міської ради, і самої міської ради грубо «ПІДСТАВИЛИ(?!)» міського голову?!

До цього треба додати – ні однієї зустрічі мені посадові особи служби у справах дітей з моїм синочком, за відсутності батька дитини, так і не організували! НІ ОДНІЄЇ! Навпаки саме за ініціативою спеціаліста служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчука І.І. мій синок написав, точніше, переписав, з листка наданого КанчукомІ.І., заяву про відмову зустрічатися зі мною. А під час розмови вже 21.01.2013р. Канчук І.І.  заявив мені: «Я тебе устрою, что ты вообще никогда не увидишь своего сына!». Оце так посадові особи! 

Може я дійсно чогось не розумію?! Шановні! Підкажіть!

Додаю рішення суду, інші документи. Почитайте і підкажіть, як мені треба поступити, щоб хоча б здаля бачити свого синочка!

         11.02.2013р.                                                                              О.Л.Лисуренко

                                                                                                                             Справа № 2-2128/06

                                                               РІШЕННЯ

                                                                  Заочне

                                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2006 р. Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді :        Новікової О.В.

при секретарі        Гапоновій О.М.         

з участю позивача        Лисуренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі цивільну справу за позовом Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

Лисуренко В.В. звернувсядо суду з позовом про розірвання шлюбу, посилаючись на наступні обставини.

З відповідачкою вони 04.08.2001 року зареєстрували шлюб. Від даного шлюбу мають неповнолітнього сина Володимира. 30.04.2002 року народження. З січня 2005 року шлюбні відносини вони припинили, причиною с відсутність між ними взаєморозуміння, а також те, що відповідачка постійно влаштовувала у сім'ї сварки, ображала його та їх малолітнього сина, налаштовувала сина проти нього, говорила сину, що він не його батьком. На даний час вони проживають окремо, оскільки відповідачка забрала сина і пішла жити до своїх батьків. Примирення між ними неможливе, вони втратили один до одного почуття любові та поваги, сім'я фактично не існує. Майнового спору між ними немає. син буде проживати з матір'ю. Просить шлюб розірвати.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Пояснив, що вони з відповідачкою перебувають у зареєстрованому шлюбі. З січня місяця 2005 року шлюбні відносини припинили. За строк, який їм було надано для примирення, вони не помирилися. На розірванні шлюбу наполягає, витрати просить покласти на нього.

Відповідачка у судове засідання не з'явилася, з позовом була ознайомлена, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Заперечень проти позову до суду не направила. Суд, відповідно до ст. 224 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу в її відсутності постановивши по справі заочне рішення.

Суд, заслухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, встановивши дійсні причини позову, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі ст. 112 СК України, шлюб розривається, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них.

У судовому засіданні встановлено, що сторони 04.08.2001 року зареєстрували шлюб (а.с.4). Від шлюбу мають неповнолітнього сина Володимира, 30.04.2002 року народження (а.с.5). В даний час спільно не проживають. Причиною стала відсутність між ними взаєморозуміння, сварки які постійно влаштовувала відповідачка, сім'я фактично не існує. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду від 08.02.2006 року подружжю було надано строк для примирення терміном на два місяці, за вказаний час сторони не примирилися.        

За таких обставин зберегти сім'ю неможливо, тому суд вважає, що шлюб необхідно розірвати. Витрати покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 213. 215 ЦПК України, ст.ст. 110, 112 СК України, суд

ВИРІШИВ:

Шлюб, зареєстрований між Лисуренко Володимиром Васильовичем та Лисуренко Оксаною Леонідівною 04.08.2001 року відділом РАГС Нікопольського міського управління юстиції Дніпропетровської області за актовим записом № 409, від якого є одна неповнолітня дитина, розірвати.

При видачі свідоцтва про розірвання шлюбу стягнути з Лисуренко Володимира Васильовича 17 грн.. звільнивши Лісуренко Оксану Леонідівну від сплати витрат.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів дня отримання його проголошення.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення,апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд

 

Рішення набуло чинності 18 липня 2006 року.

Оригінал рішення знаходиться в справі. 

В.О.Голови суду    О.В.Новікова

Вик.арх. підпис

До Нікопольського міськрайонного суду. 53200, м. Нікополь, вул. Шевченка, 201.

                                                     позивач: Лисуренко Володимир Васильович.

                                                               53200,м.Нікополь, вул.                                                                        

                                                         Відповідача: Лисуренко Оксани Леонідівни

                                                                                53200, м. Нікополь, пер. 

                                                        третя особа : Відділ опіки і піклування Нікопольського

                                                                                міськвиконкому. 

                                                                                53200, м. Нікополь,вул. Елєктрометалургів,3.

                                                                                

                                                        Позовна заява

                                 про визначення місця проживання дитини 

                                  Я, Лисуренко Володимир Васильович, знаходився з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі, який був оформлений 04 серпня 2001 року у відділі РАЦС Нікопольського ^Р міського управління юстиції Дніпропетровської області за актовим записом № 409 і проживав з нею до січня 2005 року, а 7 липня 2006 року шлюб Нікопольським судо розірваний і я отримав свідоцтво про розірвання шлюбу, актовий запис № 411 від 15.08.2006 року.

Від шлюбу ми маємо сина Лисуренка Володимира Володимировича, 30.04.2002 народження, який після розірвання шлюбу залишився проживати з відповідачкою. Після розлучення я добровільно надаю відповідачці матеріальну допомогу на утримання сина і приймаю участь у вихованні сина, крім того вони з відповідачкою після розлучення робили спробу примиритися заради сина, знову проживали разом, але з цього нічого не у вийшло і відповідачка забравши сина пішла проживати до своїх батьків, перевела сина навчатися до школи за місцем проживання своїх батьків по провулку Рибальський, 8 а. м. Нікополя. 

Проживаючи у своїх батьків відповідачка створила для сина погані умови проживання і навчання, батьки відповідачки зловживають спиртними напоями закривають онука в іншій кімнаті, щоб він не бачив як вони пиячать, ніхто не звертає уваги на дитину, після повернення сина зі школи не контролюють як він виконує домашнє завданню, ніхто йому не допомагає робити уроки, безпідставно бьють дитину мати, дідусь і бабця, кричать на дитину, забороняють ходити по кімнатам, щоб дитина не порушувала спокій дорослих, закривають дитину в окремій кімнаті щоб він там дивився телевізор, забороняють сину дзвонити мені по телефону, а коли він дзвонить сину то забирають у нього телефон і не дають розмовляти і тим самим спілкуватися з сином. Дідусь Кулеша Леонід Васильович в присутності онука лається в мій бік нецензурною лайкою, а онук ловить ці слова і повторює, крім того тесть Кулеша Л. В. в присутності онука справляє природні потреби 

в кухні в раковину. Бабуся при онукові весь час погано про мене говорить і заявляє, що зробить все, щоб від мене позбавитися і посадить мене до тюрми. Відповідачка щодня налаштовує сина проти мене, говорить сину що скоро вийде заміж і у нього буде новий тато, кращій чим я і говорить сину щоб він забув рідного батька, Таке відношення дорослих відносно сина Володимира відображається на здоров'ї дитини, крім того у сина була операція на серці і все це ще гірше відображається на його стані. Цілий місяць син хворів на вітрянку і його ніхто не лікував, тільки після його втручання сина почали лікувати. Всі ці обставини на які він указує може підтвердити син Володимир, якого він просить заслухати у судовому засіданні в присутності педагога. Крім того батько відповідачки раніше був засуджений і притягувався до адміністративної відповідальності, і не може з моральної точки зору займатися вихованням онука.        

Відповідачка своєю поведінкою також негативно впливає на виховання сина, вона не виконує рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської Ради про визначення днів та часів зустрічей Лисуренка В. В. з малолітнім сином Лисуренкоом В. В. від 10.12.2008 р. № 1023, вона не дає йому сина, заборонила вчитялям давати йому сина написавши письмову заяву в школу щоб не давали йому сина. 

Я люблю сина, боляче переношу його відсутність, бажаю щоб син проживав разом з ним. Я працюю маю достатній дохід і постійне місце проживання, спиртними напоями не зловживаю, за місцем роботи і проживання характеризуюся позитивно, добре відношусь до сина, люблю його і дам сину краще виховання ніж відповідачка та її батьки. 

Аби в майбутньому з боку його колишньої дружини не було шантажу та маніпулювання відносно сина, щодо його місця проживання так як син зареєстрований за місцем реєстрації відповідачки, я змушений звертатися до суду з визначенням його місця проживання.

Відповідно до ч.ч. 4,5 ст.19 Сімейного кодексу України органи опіки та піклування дали письмовий висновок що у мене є всі достатні умови проживання сина. 

Крім доданих до позовної заяви документів зазначені обставини зможуть підтвердити свідки : Невров Андрій Борисович, м. Нікополь, вул. Першотравнева, 5 кв. 49 ; 

Лисуренко Зоя Іванівна та Лисуренко Василь Іванович, м. Нікополь, вулиця Черняхівського, 13 А.

Керуючись ст.3 ЦПК України, ч. 4,5 ст. 19, ч.1,2 ст. 161 Сімейного кодексу України,

прошу:

постановити рішення суду, яким визначити місце проживання малолітнього Лисуренка Володимира Володимировича, 30 квітня 2002 року народження, уродженця м. Нікополя Дніпропетровської області з його батьком, Лисуренко Володимиром Васильовичем, 1976 року народження за адресою м. Нікополь, вул. Першотравнева, 5 кв. 99.

Залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки і піклування Нікопольського міськвиконкому.

Додаток :

 Свідоцтво про розірвання шлюбу.

 Копія рішення міськрайсуду. 

Довідка з місця проживання.

 Копія Рішення № 1023 від 10.12.2008р .

 Характеристика з місця роботи .

Довідка про заробітну плату. 

 Акт обстеження побутових умов.

 Характеристика на Лисуренко В. В. 

Інформаційна довідка на Кулеша Л.В. 

Квитанції про сплату держмита і ІТЗ

Копії позовної заяви.

02.02.2009р.     В.В.Лисуренко

   РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа 2- 4366/09

26 серпня 2009 року        м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Багрової А.Г., секретаря - Степанової О., за участю позивачки - Лисуренко О. Л., представника позивачки - Невського В.А. відповідача - Лисуренко В.В. представника відповідача - Михайлової О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нікополя справу за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом до Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини посилаючись на те. що рішенням виконавчого комітету від 10Л 2.2008 року було встановлено, що дні та години побачення батька з сином визначається за згодою сторін, а відповідач протиправно змінив місце проживання дитини, утримує дитину у себе вдома і не повертає його до матері.

В судовому засіданні позивачка та її представник на позові наполягала та просила відібрати сина Володимира 30.04.2002 року народження у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути його їй.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував і суду пояснив, що місце проживання дитини на сьогоднішній день не визначено, син не бажає проживати з матір'ю, 28.06.2009 року син сам йому зателефонував, щоб його забрали, бо вдома його б'ють. Взяв він дитину до себе проживати для його самозахисту. З приводу спричинення тілесних ушкоджень сину він звертався із заявою до Нікопольського МВ УМВС, а також з цих же підстав звернувся до суду з позовом до Лисуренко Оксани Леонідівни про визначення місця проживання дитини з ним.

Відповідач та представник відповідача проти позову заперечували повністю і просили відмовити в позові.

Представник органу опіки та піклування Нікопольської міської ради в судовому засіданні просив врахувати перш за все інтереси дитини, що обставини, за яких батько забрав дитину та небажання сина проживати з матір'ю свідчать про те, що повернення дитини матері буде суперечити інтересам дитини.

Заслухавши сторони та їх представників, розглянувши матеріали справи, вислухавши дитину та допитавши свідка, враховуючи думку представника ради опіки та піклування Нікопольської міської ради, суд дійшов висновку, що в позові необхідно відмовити з наступних підстав.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частини 7, 8 ст. 7 СК при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих, інтересах дитини.

Відповідно до частини 2 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч.3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

В судовому засіданні встановлено, що у позивача та відповідачки є спільний син Володимир, 30.04.2002 року народження (а.с.5). Він є дитиною - інвалідом у зв'язку з хворобою серця (а.с. 10,11,14)

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 07.07.2006 року шлюб між позивачкою Лисуренко Оксаною Леонідівною та відповідачем Лисуренко Володимиром Васильовичем було розірвано(а.с.6. 8)

За заявою Лисуренка Володимира Васильовича 10.12.2008 року рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради встановлені дні та години зустрічей Лисуренка В.В. з сином Володимиром - рівна кількість часу за згодою сторін(а.с.7)

Позивачка Лисуренко О.Л. після розірвання шлюбу разом із сином Володимиром проживала у будинку своїх батьків у м. Нікополі провулок Рибальський 8-а (а.с. 13).

28.06.2009 року відповідач Лисуренко В.В. забрав сина Володимира з будинку де мешкає його колишня дружина з її батьками, так як йому зі слів сина стало відомо, що з ним жорстоко поводяться.

З цього приводу Лисуренко В.В. 28.06.2009 року звертався до Нікопольського МВ УМВС України(а.е.20). В порушенні кримінальної справи відмовлено 07 липня 2009 року за відсутністю передбачених законом поводів та підстав, які чітко вказують на наявність ознак злочину, роз'яснено право на звернення до суду в порядку приватного звинувачення.

З 28.06.2009 року Володимир проживає з батьком в м Нікополі по вул. Черняхівського13а (а.с.30)

В судовому засіданні з'ясовано, що в провадженні Нікопольського міськрайонного суду на даний час знаходиться справа №2-4506\09 за позовом Лисуренка Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни про визначення місця проживання дитини.

У зв'язку з викладеним на сьогоднішній день питання між батьками щодо визначення місця проживання дитини залишається невирішеним.

Малолітній Володимир у присутності представника служби у справах дітей та представників сторін суду розповів, що зараз проживає разом з батьком, бабуся, дідусь та мама, з якими він проживав, його б'ють ременем, кинувши його на підлогу, коли він неправильно виконує уроки або бігає, що дідусь та бабуся п'ють, а потім одне одного б'ють у його присутності. Того дня він сам зателефонував та попросив батька забрати його, бо його била бабуся. Коли батько його забирав , бабуся та дідусь вийшли його провести, а дідусь помахав рукою. Володимир суду розповів, що дуже хоче проживати з батьком .

Свідок Калініна Л.М. - лікар кардіолог, що наглядає за малолітнім Володимиром, суду показала, що у зв'язку з тяжкою хворобою малолітнього Володимира всі найнезначніші хвилювання дуже впливають на його стан здоров'я та одужання.

Вище викладене свідчить, що бажання матері ідуть в розріз з бажанням та інтересами дитини, насильне повернення його до матері може тяжко зашкодити його здоров'ю, так як внаслідок хвилювань можуть статися відповідні наслідки.

Враховуючи викладене, беручи до уваги характеристику НЗСШ 23 (а.с. 12), довідку Мв УМВС від 30.07.2009 року (а.с. 15), психолого-педагогічну характеристику НЗСШ 24 (а.с. 16), характеристики з місця роботи(а.с. 17,34), акт обстеження матеріально-побутових умов за адресою батька (а.с. 18), договір дарування (а.с.31), 

витяг із реєстру про право власності(а.с.32), довідку на особу та зв'язки (а.с.ЗЗ), заслухавши дитину у присутності представника служби у справах дітей, враховуючи стан здоров'я дитини, його інтереси, прихильність до батька, суд дійшов висновку, що поведінка Лисуренка Володимира Васильовича , який без погодження з матір'ю, на прохання дитини, взяв сина до себе, не є самоуправством, не є протиправною поведінкою, а є способом самозахисту дитини, а обставини змінилися так, що повернення дитини матері буде суперечити інтересам дитини.

Керуючись Декларацією прав дитини, Конвенцією ООН про права дитини, ст.7, 155, 162, 171 СК України, ст.ст. 3, 10 , 11, 58, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В позові Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляцію, яка може бути подана протягом десяти днів з дня його оголошення через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя        підпис        А.Г. Багрова

Копія  

Секретар

Україна

Нікопольська, міська рада

вул. Електрометалургіє, б. 3, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53200, тел. (факс) (05662) 5-14-24

ГОРБОЛІС НАТАЛЯ БОРИСІВНА 

депутат від Партії регіонів

ПОВІДОМЛЕННЯ

25 грудня 2009 року        м. Нікополь

25.12.2009 р. із заявою' 'щодо відівідування дитини звернулася Лисуренко Оксана Леонідівна.

Причиною звернення стало постійне сунення перешкод у спілкуванні неї з малолітнім сином Володимиром, який проживає з батьком Лисуренком Володимиром Васильовичем за адресою: вул. Черняховського, буд. 13 а, м. Нікополь, Дніпропетровська область.

З метою розгляду звернення Лисуренко О.Л. та з'ясування причин неможливості спілкуватися з дитиною, відвідано родину Лисуренка В.В. (батька дитини).

Відвідати помешкання та з'ясувати причини відмови батька у спілкування матері з дитиною не представилося можливим у зв'язку із тим, що родини не було дома. Але представилася можливість поспілкуватися із Лисуренком В.В., якого зустріли на порозі подвір'я, де мешкає родина. Роззлючений батько повідомив про то, що Нікопольський міськрайонний суд заборонив матері спілкуватися з сином. Ніякі доводи та умови він вислухати не схотів, пояснюючи тим, що дитина не бажає бачитися з матір'ю.

Подібні дії батька, який чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною суперечать законодавству України та порушують права матері.

Повідомляю Вас про те, що дійсно матір неодноразово намагалася зустрітися із сином, але спроби були марними.

Горболіс Н.Б.

ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

вул. Електрометалургів, З, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53200, тел.5-04-76, факс(05662)5-13-25,

25.01.2010  №11/04/0222 -197         

До апеляційного суду                                         Дніпропетровської області

                         ВИСНОВОК

                                                              про можливість, відібрання дитини

                    Лисуренка Володимира Володимировича, 2002 р.н. у батька

                               громадянина Лисуренка Володимира Васильовича.

Розглянувши документи, надані службою у справах дітей, врахувавши рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, виконавчий комітет Нікопольської міської ради встановив:

1.        Лисуренко Володимир Васильович, 09.06.1973 року народження, народився в м. Нікополі, Дніпропетровської області, Україна, зареєстрований за адресою: вул. Першотравнева, буд. 5, кв. 90, м. Нікополь, Дніпропетровська область, Україна, мешкає за адресою: вул. Черняховського, 6.13, м. Нікополь.

2.        Лисуренко Оксана Леонідівна, 19.10.1978 року народження, народилася в м. Нікополі, Дніпропетровської області, Україна, зареєстрована за адресою: провулок Рибальський, буд.8, м. Нікополь, Дніпропетровської області.

04.08.2001 року гр. Лисуренко В.В. та Лисуренко О.Л. в Нікопольському відділі РАЦСу зареєстрували шлюб. Від цього шлюбу 30 квітня 2002 року у них народилася спільна дитина - Лисуренко Володимир Володимирович, який з липня 2009 року проживає разом з батьком в м. Нікополі за адресою: вул. Черняховського, буд. 13, та навчається в комунальному навчальному закладі НЗСШ № 24. 07 липня 2006 року заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду (№ 2-2128/06) було розірвано шлюб між гр. Лисуренко О.Л. та Лисуренко В.В.

Мати, гр. Лисуренко Оксана Леонідівна за місцем реєстрації та місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерних обліках не перебуває, веде нормальний спосіб життя, створила відповідні житлово-побутові умови для нормального проживання та виховання дитини(акт обстеження житлово-побутових умов додається). Батько, гр. Лисуреюсо Володимир Васильович за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на диспансерних обліках не перебуває, створив відповідні житлово-побутові умови для нормального проживання, виховання та навчання дитини(акт обстеження житлово-побутових умов додається).

Керуючись ч.2ст. 155 Сімейного кодексу України, виконавчий комітет Нікопольської міської ради вважає доцільним в інтересах малолітньої дитини Володимира, 2002 р.н., вислухати його думку в судовому засіданні.  

Заступник міського голови                                           В.А.Решетников

Канчук 3-90-21

ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Дніпропетровська область

   РІШЕННЯ

27.01.2010р.                          м.Нікополь                                  №17 

 

Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні матері Лисуренко О.Л. з малолітньою дитиною Лисуренком В.В.

Розглянувши заяву Лисуренко Оксани Леонідівни від 25 грудня 2009 року, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини від 20 січня 2010 року, керуючись статтею 158 Сімейного кодексу України, виконавчий комітет Нікопольської міської ради ВИРІШИВ:

1.        Визначити спосіб участі матері Лисуренко Оксани Леонідівни у вихованні- та спілкуванні з дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем через зустрічі.

2.        Призначити Лисуренко Оксаті Леонідівні зустрічі з малолітнім сином Лисуренко Володимиром Володимирович, 30 квітня 2002 року народження:

відповідно до п.2 ст.181 Сімейного кодексу України.

3.        Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови, голову комісії з питань захисту прав дитини Решетникова В.А.

Міський голова                                                                                             C.B. Старун

                                                                                    З оригіналом згідно  

                                                                                  Зав загальним відділом 

                                                                                                    М. В. Мочан

Справа № 22ц- 192/2010 р.          Головуючий у І-й інстанції суддя Багрова А.Г.   

Категорія 46                       Доповідач суддя Повєткін В.В. 

 

  

                                                             РІШЕННЯ

                                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2010 р. Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді:        Рудь В.В.

суддів:        Лисичної Н.М., Повєткіна В.В.

при секретарі:        Качур Л.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Лисуренко Оксани Леонідівни        

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 6 серпня 2009 року

за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини, -

Встановив:

В липні 2009 року Лисуренко О.Л. звернулась до суду з позовом до Лисуренко В.В. про відібрання дитини посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету від 10 грудня 2008 року встановлено, що дні та години побачення батька з сином визна¬чаються за згодою сторін, але відповідач протиправно змінив місце проживання дити¬ни, утримує дитину у себе та не повертає його до матері. Тому просила суд постано¬вити рішення, яким відібрати у батька Лисуренко В. В. сина Володимира, ЗО квітня 2002 року народження (а.с.4).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.41-43).

В апеляційній скарзі (а.с.51-52,60) Лисуренко О.Л. просить рішення суду ска¬сувати та постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, оскільки:

- при ухваленні рішення суд не звернув уваги, що відповідач не надав доказів щодо побиття дитини бабусею та дідусем, а пояснення самої дитини з цього приводу здійснювались під психологічним тиском відповідача;

- суд при викладенні рішення посилався на довідку, надану відповідачем, віднос¬но дідуся дитини, яка не має ніякого відношення для вирішення спору;

- висновок суду щодо небезпеки для життя та здоров'я дитини є необгрунтованим та безпідставним, дідусь дитини помер 14 липня 2009 року, а бабуся у суді не допи¬тувалась .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у ме¬жах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є необгрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи позивачці в задоволені позову, суд першої інстанції встановив, що 28 червня 2009 року відповідач забрав сина Володимира з будинку де мешкає пози¬вачка разом з її батьками, так як йому стало відомо зі слів сина, що з ним жорсто¬ко поводяться дідусь та бабуся, у зв'язку з чим поведінка відповідача, який на прохання сина без погодження з матір'ю взяв його до себе, не є протиправною пове¬дінкою, а є способом самозахисту дитини, а обставини змінились так, що повернення дитини матері буде суперечити інтересам дитини.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до ч.І ст.162 СК України якщо один з батьків або інша особа са¬мочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом викрадання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, дитина не може повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання  створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я. 

Як вбачається з матеріалів справи, доказів того, що залишення дитини за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я позивачем суду не надано.

  

Згідно з постановою Нікопольського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській об¬ласті від 07 липня 2009 року на підставі п.2 ст. 6 КПК України відмовлено в пору¬шенні кримінальної справи за заявою відповідача про спричинення гр. Куліш Л.В. та гр. Куліш Л.С. тілесних ушкоджень його сину, оскільки з пояснення самого заявника вбачається, що вказані громадяни могли заподіяти його сину лише фізичний біль в разі його не реагування на зауваження щодо своєї поведінки, а опитані гр. Куліш Л.В. та гр. Куліш Л.С. спричинення своєму внукові тілесних ушкоджень та фізичного болю категорично заперечують (а.с.20).

Пояснення малолітнього сина сторін в суді першої інстанції щодо його побиття дідусем, бабусею та матір'ю з приводу невиконання уроків або його поведінки не мо¬жуть бути прийняті у якості доказу наявності реальної небезпеки для життя та здоров'я дитини.

Крім того, згідно зі ст.171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору між батьками щодо її виховання,місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Тобто зазначена норма закону не передбачає заслуховання думки дитини при вирішенні спору між батьками щодо її відібрання в порядку, передбаченому ст.162 СК України.

З огляду на це рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням Нікопольського міськра- йонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2006 року при розірвання шлю¬бу між сторонами місце проживання дитини з матір'ю встановлено за домовленістю сторін (а.с.6).

Таким чином відповідач без згоди позивачки, з якою проживала малолітня дити¬на, самовільно без вирішення питання в судовому порядку змінив її місце проживан¬ня .

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав суду доказів того, що проживання дитини з матір'ю за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для життя та здоров'я дитини.        

Письмовий висновок органу опіки та піклування з приводу наявного спору про відібрання дитини не враховується апеляційним судом, оскільки не містить конкрет¬них рекомендацій з цього питання (а.с.115).

Враховуючи, що обставини по справі досліджені у повному обсязі, колегія суд¬дів вважає за необхідне ухвалити нове рішення про задоволення позову Лисуренко О.Л. до Лисуренко В. В. про відібрання дитини. Лисуренко О.Л. звернулась до суду з позовом до Лисуренко В.В. про відібрання дитини

У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,309,314,316 Цивільного процесу¬ального кодексу України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни - задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року - скасувати.

Позов Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини - задовольнити.

Відібрати у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути Лисуренко Оксані Леонідівні неповнолітню дитину- сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження. 

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області  набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді:

В Никопольский горрайонный суд Днепропетровской области

ИСТЕЦ : Лисуренко Оксана Леонидовна, 53200 г. Никополь, пер. 

ОТВЕТЧИК : Лисуренко Владимир Васильевич, 53200 г. Никополь, ул. 

3-е лицо :

Служба по делам детей Никопольского городского совета 53200 г. Никополь, ул. Поддубного,3 телефон 5-17-76

Об определении места жительства ребенка

ИСКОВОЕ ЗАЯВЛЕНИЕ

С 04.08.2001 года я состояла в зарегистрированном браке с ответчиком Лисуренко В.В. 07.07.2006 года наш брак Никопольским горрайонным судом был расторгнут. От данного брака имеем сына Владимира, 30.04.2002 года рождения.

В период нашего совместного проживания, мой муж безразлично относилась к нашему несовершеннолетнему сыну Владимиру, она мало заботился о нем, не беспокоился о его здоровье. Ребенок имеет слабое здоровье, является инвалидом детства, поэтому состоит на диспансерном учете в поликлинике № 1 детской городской больнице, очень часто болеет, поэтому нуждается в постоянном уходе матери, что подтверждается справками детской городской поликлиники № 1 за № 708 от 22.10.2009 года и от 28.09.2009 года. За все время его болезни мой муж никогда не находился с ним на больничном листе, все заботу о ребенке, его здоровье, лечении и прохождения курсов медикаментозного лечения ложились на меня, только я была на больничных листах с ним.

Ответчик устранялся от выполнения своего отцовского долга по воспитанию и развитию ребенка, начиная с садикового возраста, он очень редко водил ребенка в детский сад, в основном это делала я.

Когда ребенок начал ходить в школу, редко поинтересовался как учиться ребенок, не говоря о том, чтобы сделать с ним домашние задания, этим занималась исключительно только я. Мои неоднократные просьбы проявить заботу о здоровье сына игнорировал, ссылаясь на занятость на работе.

После развода я ушла проживать к родителям, сын проживал со мной, положительно характеризуется, хорошо учится в школе, я могу создать для ребенка надлежащие условия для воспитания и развития. У него отдельная комната, где сын имеет возможность готовиться к школьным занятиям и отдыхать. Так как, я проживаю в жилом доме № 8 - а по пер. Рыбальский, который состоит из 6 комнат, общей площадью 100.00 кв.м , поэтому мой сын находился в отдельной комнате. Я работаю имею хороший заработок, не употребляю спиртных напитков, не судима, хочу дать ребенку образование и благополучие . Сын тоже хочет жить со мной, он более привязан ко мне, постоянно со мной общается, у нас общие интересы, ответчик не может дать ребенку ни надлежащего воспитания, ни материального обеспечения.

Согласно Акта обследования комиссией службы по делам детей жилищно-бытовых условий проживания ребенка, комиссия пришла к выводу, что условия проживания ребенка хорошие, так как для ребенка созданы все условия необходимые для учебы, воспитания и развития. Наши соседи подтверждают, тот факт, что воспитанием, обучением и развитием ребенка занимаюсь только я - его мама.

По заявлению ответчика было проведено заседание органов опеки и попечительства от 10.12.2008 года, где определен порядок общения ответчика с ребенком, дни и часы определяются по согласию сторон, однако ответчик, противоправно изменил место жительства ребенка и не возвращает его мне, несмотря на то, что при расторжении брака между нами было установлено место жительства ребенка со мной.

Таким образом, ответчик без моего согласия, самовольно без решения вопроса в судебном порядке изменил место проживания ребенка.

Решением апелляционного суда Днепропетровской области от 28.01.2010 года моя апелляционная жалоба удовлетворена, решение Никопольского горрайонного суда Днепропетровской области от 26.08.2009 года отменено и принято решение об отобрании ребенка у Лисаренко В.В.

Однако до настоящего времени ответчик не выполняет решение суда и отказывается вернуть мне - матери несовершеннолетнего сына, что вынуждает меня обратиться в суд с иском об определении места жительства ребенка.

На основании изложенного и руководствуясь ст. ст. 18, 161 СК Украины, ст. 3 ГПК Украины,

ПРОШУ:

Определить место жительства Лисуренко Владимира Владимировича 30.04.2002 года рождения со мной Лисуренко Оксаной Леонидовной - оставив его на моем содержании и воспитании.

Приложение :

-        3 копии свидетельства о расторжении брака,

-        3 копии свидетельства о рождении,

-        3 копи Акта обследования жилищно - бытовых условий,

-        3 копии решения исполкома № 1023 от 10.12.08г,

-        3 копии вывода исполкома от 25.01.Юг,

-        3 копии решения апелляционного суда от 28.01.2010 года ,

-        3 копии справки детской больницы об инвалидности № 708 от 22.09.2009 года,

-        3 копии 2 характеристик Лисуренко О.Л.,

-        3 копии характеристики Лисуренко В.,

-        3 копии 2 справок о состоянии здоровья Лисуренко В.,

-        3 копии справки с места жительства ,

-        квитанция об уплате судебного сбора и затрат на информационно - техническое обеспечение,        .

-        2 копии искового заявления.

                            11.10.2010 года                                             О.Лисуренко

Справа № 22ц-14797/10                                     Головуючий в І інстанції – БагроваА.Г.

                                  Категорія – 79                                                     Доповідач - Котушенко С.П. 

 

  

       

                                                                                УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційне Дніпропетровської області в складі:

головуючого Петренко І.О.,        суддів        Максюти Ж.І., Котушенко С.П.

при секретарі Шило С.Ю. 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Дніпропетровську цивільну справу за Апеляційною скаргою Лисуренко Оксани Леонідівни на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2010 року за скаргою Лисуренко Оксанівни Леонідівни на дії державного виконавця,

       ВСТАНОВИЛА:

14 червня 2010 року Лисуренко О.Л. звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, вказуючи на те, що в провадженні ВДВС Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області знаходиться виконавчий лист Нікопольського міськрайонного суду від 22 лютого 2010 року №2-4366 про відібрання дитини у Лисуренка В.В. Двічі державний виконавець Гайдей І.М. призначала дату виконання рішення, виходила за місцем знаходження дитини, де ніяких виконавчих дій не здійснила, а поговоривши з батьком дитини, який заявив, що дитина не бажає йти до матері, склала про це акт. Постановою від 20 квітня 2010 року державний виконавець зупинила виконавче провадження у зв'язку зі зверненням до суду з поданням про відстрочку виконання рішення.

Посилаючись на сумніви в неупередженості ВДВС Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області, Лисуренко О.Л. просила визнати незаконними його дії при винесені постанови від 20 квітня 2010 року про зупинення виконавчого провадження та скасувати зазначену постанову.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2010 року в задоволені скарги відмовлено.

В апеляційній скарзі Лисуренко О.Л. ставить питання про скасування ухвали, як незаконної та про ухвалення рішення про задоволення її скарги.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів Апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця ВДВС Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області від 4 березня 2010 року було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом Нікопольського міськрайонного суду від 22 лютого 2010 року №2-4366 про відібрання у Лисуренка В.В. дитини – сина Володимира, 2002 року народження та повернення його Лисуренко О.Л.

25 березня та 15 квітня 20010 року державним виконавцем були складені небажання дитини йти до матері.

20 квітня 2010 року ВДВС звернувся до Нікопольського міськрайонного суду з заявою про відстрочку виконання рішення про відібрання дитини до розгляду судом справи про визначення місця проживання дитини.

Постановою ВДВС від 20 квітня 2010 року вказане виконавче провадження було зупинено до розгляду справи по-суті. 

Відмовляючи Лисуренко О.Л. в задоволенні скарги, суд посилався на не встановлення порушень вимог закону ВДВС при винесенні постанови про зупинення виконавчого провадження. 

З таким висновком суду погодитись не можна з огляду на таке.

 

За правилами ст.ст.35,36 Закону України «Про виконавче впровадження» виконавче провадження може бути зупинено у разі звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку виконання рішення. В цьому випадку державний  виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення провадження до розгляду питання по  суті, копія якої надсилається у 3-денний строк сторонам та суду, який видав виконавчий документ.

Постанова ВДВС від 20 квітня 2010 року про зупинення виконавчого проваджена про відібрання дитини не відповідає вимогам закону, оскільки є невмотивованою і передбачає зупинення виконавчого провадження до розгляду справи по суті без зазначення, яка саме справа малась на увазі. Копія даної постанови в передбачений законом строк Лисуренко О.Л.        направлена не була.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду від 7 червня 2010 року відмовлено ВДВС в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення про відібрання дитини, оскільки в ній не зазначені обставини, які утруднюють виконання рішення.

Вказані обставини свідчать про незаконність дій виконавчої служби щодо зупинення виконавчого провадження, яка повинна була забезпечити невідкладне виконання рішення про відібрання дитини, оскільки плин часу у ситуації, коли таке рішення не виконується  призвести до непоправних наслідків у відносинах між дитиною і матір'ю. Незважаючи на підвищену складність ситуації ВДВС виявився неспроможним звернутися за породою до психолога чи дитячого психіатра, аби сприяти воз'єднанню Лисуренко О.Л. з сином або  ж для того, щоб створити більш сприятливу атмосферу для порозуміння між скаржницею та її колишнім  чоловіком.

Враховуючи те, що суд першої інстанції не взяв до уваги наведені обставини, висновки суду суперечать матеріалам справи, оскаржена ухвала підлягає скасуванню з постановленням нової про задоволення скарги Лисуренко О.Л..

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

 

Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни задовольнити. 

Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2010 року скасувати.

Визнати дії відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області щодо зупинення виконавчого провадження по виконанню  виконавчого листа №2-4366  від 22 лютого 2010 року незаконним та скасувати його постанову від 20 квітня 2010 року про зупинення  виконавчого провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

ГОЛОВУЮЧИЙ: 

СУДДІ:

                        ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Дніпропетровська область

     РІШЕННЯ

  

11.04.2012р.                                   м.Нікополь                                             №269

  

Про затвердження висновку про доцільність та можливість проживати дитині Лисуренку В.В. разом з матір'ю Лисуренко О.Л.

Розглянувши повідомлення судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бабаніної В.А. від 15 березня 2012 року № 4214 та наданий пакет документів громадянкою Лисуренко Оксаною Леонідівною, яка мешкає за адресою: пров. Рибальський, буд. 8-а, м. Нікополь щодо надання висновку про доцільність та можливість проживати з одним із батьків дитині, Лисуренку Володимиру Володимировичу, який народився 30 квітня 2002 року, в м. Нікополі, Дніпропетровської області.

Враховуючи викладене вище, взявши до уваги рекомендації та пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 04 квітня 2012 року, керуючись статтями 159, 160, 161, 162, 163, Сімейного кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів Укзаїни від 24 вересня 2008 року № 866 «Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини» та статтею 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконком Нікопольської міської ради ВИРІШИВ:

1.        Затвердити висновок служби у справах дітей Нікопольської міської ради про доцільність та можливість проживати дитині Лисуренку Володимиру Володимировичу, 30 квітня 2002 року народження разом із матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною, 19 жовтня 1978 року народження за місцем її фактичного проживання (додається).

2.        Доручити спеціалісту служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчуку І.І. виступити предс тавником органу опіки та піклування у засіданнях суду по даній справі.

3.        Координацію дій щодо виконання цього рішення покласти на службу у справах дітей Нікопольської міської ради Денисов О.М., контроль - на заступника міського голови, голову комісії з питань захисту прав дитини Дуксову Л.В.

Міський голова                                                                               Р.І.Токар

Додаток

до рішення виконавчого комітету      Нікопольської міської ради

      від «11»  04.2012р. 

          № 269

                                                                     висновок

служби у справах дітей Нікопольської міської ради про можливість та доцільність проживання дитини Лисуренка Володимира Володимировича разом з матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною

Розглянувши повідомлення судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Бабаніної В.А. від 15 березня 2012 року № 4214 та наданий пакет документів громадянкою Лисуренко Оксаною Леонідівною щодо надання висновку про доцільність та можливість проживати з одним із батьків дитині, Лисуренку Володимиру Володимировичу, врахувавши рекомендації та пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 04 квітня 2012 року служба у справах дітей Нікопольської міської ради ВСТАНОВИЛА:

Лисуренко Володимир Васильович, народився 26 липня 1976 року в м. Нікополі, Дніпропетровської області, має реєстрацію в м. Нікополі за адресою: вул. Першотравнева, буд. 5, кв. 26.

Лисуренко Оксана Леонідівна, народилася 19 жовтня 1978 року в м. Нікополі, Дніпропетровської області, має реєстрацію в м. Нікополі за адресою: пров. Рибальський, буд. 8-а.

04 серпня 2001 року громадяни Лисуренко В.В. та Лисуренко О.Л. у відділі РАЦС Нікопольського міського управління юстиції Дніпропетровської області уклали шлюб.

Громадяни Лисуренко В.В. та Лисуренко О.Л. є батьками дитини: Лисуренка Володимира Володимировича, який народився 30 квітня 2002 року в м. Нікополі, Дніпропетровської області, на даний час, приблизно три роки проживає та знаходиться на повному утриманні та вихованні батька - Лисуренка Володимира Васильовича, 26 липня 1976 року народження за адресою: вул. Першотравнева, буд.5, кв. 26, м. Нікополь.

Стосунки між колишнім подружжям напружені у зв'язку із непорозумінням щодо участі кожного із них у вихованні та спілкуванні з сином Володимиром.

За рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2006 року № 2-2128/06 було розірвано.

За рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.01.2010 року № 22ц-192/2010 було прийнято малолітнього сина Володимира відібрати у батька та повернути його матері, але вищезазначене рішення було не виконано і Володимир залишився проживати з батьком.

В січні 2012 року мати дитини, громадянка Лисуренко О.Л. повторно звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 

позовною заявою щодо визначення місця проживання дитини Лисуренка Володимира Володимировича 30.04.2002 року народження.

Службою у справах дітей Нікопольської міської ради були обстежені житлово - побутові умови проживання кожного із батьків за адресами: вул. Першотравнева, буд. 5, кв.26 та пров. Рибальський, буд. 8-а, в м. Нікополі.

Умови проживання батьків відповідають санітарним нормам, є все необхідне для виховання та розвитку дитини.

Мати дитини, громадянка Лисуренко О.Л. мешкає разом із своєю матір'ю Кулєшею Любов'ю Семенівною в приватному будинку за адресою: пров. Рибальський, буд. 8а.

Батько дитини, громадянин Лисуренко В.В. мешкає разом з сином в двох кімнатній квартирі за адресою: вул. Першотравнева, буд. 5, кв. 26.

Батьки дитини мають постійний заробіток, за місцем проживання та роботи характеризуються позитивно.

Дане питання виносилося на розгляд комісії з питань захисту прав дитини, на якій були присутні батьки.

Керуючись статтями 159, 160, 161, 162, 163 Сімейного кодексу України, врахувавши рекомендації та пропозиції комісії з питань захисту прав дитини від 04 квітня 2012 року, керуючись Конвенцією про права дитини, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, пунктом 72 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини», служба у справах дітей Нікопольської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання дитини Лисуренка Володимира Володимировича, 30.04.2002 року народження разом з матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною за місцем її фактичного проживання за умови урахуванням думки дитини під час розгляду даної справи у судовому засіданні.

Виконуючий обов’язки начальника

Служби у справах дітей

           Нікопольської міської ради                                                             М.Г. Шилов

           Канчук

           3-90-21

                              Результаты обследования

психоэмоционального обследования и эмоционального отношения

ФИО  Лисуренко Владимир Владимирович

Возраст 10 лет                   пол. Муж.

Дата обследования  04.04.2011г.

Дата заключения  02.04.2012г.

Результаты: Обследование ребёнка не проводилось по причине отказа отца (04.04.2011г.), за текущий  год возможности для обследования не были предоставлены.

Из наблюдения: ребёнок напряжен, тревожен, реакция на появление мамы демонстративное игнорирование, скрываемый интерес, беспокойство. Появление бабушки (Зои Ивановны) вызывает у ребёнка реакцию игнорирования, ещё большая демонстрация игнорирования мамы. Появление папы: ребёнок ещё больше тревожится, внешне старается сохранять спокойствие. 

На попытку установить контакт со стороны психолога папа реагирует враждебностью, защитная реакция – вербальная агрессия. Ребёнок подключается к эмоциональному состоянию отца, копирует его действия . Из наблюдаемого можно сделать вывод: психоэмоциональное состояние ребёнка неудовл., эмоц сфера нестабильна, эмоц. Фон отрицат.. Это влияет на снижение работоспособности, активности , коммуникацию ребёнка. Конфликт между родителями сказывается на состоянии ребёнка, способствует развитию внутриличностного конфликта, неприятия себя.

Рекомендации: Для стабилизации эмоц. Состояния ребёнка необходима смена эмоц. Отношений на позитив по отношению друг к другу у родителей Владимира, т.к. благополучие ребёнка напрямую зависит от качества взаимоотношений супругов – его родителей. Позитивное общение необходимо ребёнку и с мамой и с папой. 

 Психолог                                                      Штанько И.И.

До Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

Лисуренко Володимир Васильович Проживає за адресою: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Першотравнева, буд. 5, кв. 99 Засоби зв'язку відсутні.

до

Лисуренко Оксани Леонідівни Проживає за адресою: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пров. Рибальський, буд. 8-А Засоби зв'язку відсутні.

ЗУСТРІЧНИЙПОЗОВ

про визначення місця проживання дитини

У провадженні Нікопольського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до мене про визначення місця проживання малолітнього сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.

З приводу наведеного, повідомляю суду, що 04.08.2001 року ми з Лисуренко О.Л. зареєстрували шлюб, від якого маємо малолітнього сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження. Сімейне життя не склалося із-за діаметрально-протилежних характерів та поглядів на способи виховання сина, що призводило до систематичних скандалів. На підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду від 07.07.2006 року шлюб було розірвано, після чого почали проживати окремо. Після розлучення син проживав разом із матір'ю, яка постійно порушувала мої батьківські права і безпідставно не дозволяла мені бачитися із сином, який був дуже прив'язаний до мене, проте матір нехтувала інтересами сина, нав'язуючи йому думку, що скоро у нього буде новий тато, а про мене ліпше синові не згадувати.

На підставі зазначеного, у грудні 2008 року я звернувся до органу опіки та піклування Нікопольської міської ради із заявою про визначення днів та часів зустрічей з малолітнім сином. На підставі чого було винесено рішення за № 1023 від 10.12.2008 року про рівну кількість часу зустрічей за згодою сторін, проте Лисуренко О.Л. цинічно ігнорувала виконання цього рішення і я знову не мав змоги бачити сина, при тому, що свої аліментні зобов'язання виконував належним чином.

Нарешті, після того, як я подарував синові на день його народження мобільній телефон, то я зміг хоча б почути голос сина і з того моменту підтримував із ним систематичний телефонний зв'язок, за що його дуже сварила мати. Та, навпаки, з того часу мій спокій було втрачено остаточно, бо я почув від сина такі речі, від яких нестерпно боліло моє батьківське серце. У телефонних розмовах зі мною син постійно скаржився на жорстоке відношення до нього як матері, так і бабусі та дідуся (батьків колишньої дружини), особливо коли вони знаходились у нетверезому стані. Мені був відомий той факт, що ті систематично вживають алкогольні напої, проте я навіть у страшному сні не сподівався побачити те, що моя малолітня дитина буде купувати їм оковиту у магазині, чого вони потребували від мого сина, коли їх ноги не несли у нетверезому стані.

Так, 28.06.2009 року син забіг за сарай (щоб ніхто не почув) і зателефонував мені з проханням про термінову допомогу, бився в істериці і благав про допомогу, щоб я терміново приїхав і забрав до себе, бо вдома його б'ють, тому я взяв таксі і взяв дитину проживати до себе для його самозахисту, притому ця подія відбувалась за згодою дідуся і бабці, які ледве тримались на ногах від сп'яніння. Того ж дня я звернувся до Нікопольського МВ УМВС України щодо факту спричинення тілесних ушкоджень моєму сину.

З того часу на протязі трьох років син проживає разом зі мною. До теперішнього часу ми з матір'ю дитини не дійшли згоди щодо визначення місця проживання сина.

Частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

Крім того, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, у що мають істотне значення.

Хочу зазначити, що на протязі того часу, що син проживає разом зі мною, він має сприятливі умови для розвитку своєї особистості та лікування. За цей термін син покращив рівень свого навчання, опанував англійську мову (додаткові заняття), і головне, з сина зняли статус інваліда з дитинства (хвороба серця), бо стан його здоров'я значно поліпшився, напевно, із-за відсутності постійного стресу, у якому він знаходився під час проживання з Лисуренко О.Л.

На даний час син досяг десяти років та може приймати участь щодо визначення місця свого проживання шляхом надання особистої прихильності одному з батьків.

Звертаю увагу на те, що у судовому засіданні Нікопольського міськрайонного суду від 04 травня 2012 року були заслухані обидві сторони, вислухана думка дитини - сина Володимира, якому 30 квітня 2012 року виповнилося десять років у присутності педагогів (класного керівника та завуча школи) і представника служби у справах дітей Нікопольської міської ради. Син чітко і безсумнівно виразив суду свою прихильність до мене (свого батька) і просив суд залишити його постійне місце проживання разом зі мною.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч. 7.8 ст. 7 Сімейного кодексу України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Відповідно до ч.2 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.

Отже, чинним законодавством, правомірно захищені інтереси малолітньої дитини, яка є особистістю відповідно до Декларації прав дитини, чого до цих пір не може зрозуміти рідна мати, яка використовуючи свої повновладні права, жорстоко поводилась з дитиною, систематично здійснювала покарання за незначні провини із застосуванням тілесних ушкоджень дитині-інваліду, яка перенесла хірургічну операцію на серце, а дідусь з бабусею систематично пиячили, сварилися та билися у присутності онука, незважаючи на „тендітну психіку" дитини та слабкий стан її здоров'я, не усвідомлюючи у своїх діях реальну небезпеку для життя та здоров'я дитини.

Таким чином, я заперечую проти позову Лисуренко О.Л. у повному обсязі, яка у своїх позовних вимогах наполягає на захисті тільки своїх материнських прав, при цьому цинічно нехтує бажаннями і інтересами дитини, яка проживаючі зі мною, на щастя, знайшла спокій, для чого мені знадобився тривалий час і медична допомога лікаря психолога, бо згідно висновку експерта-психолога Нікопольського психоневрологічного диспансеру син відчував страх і тревогу з приводу можливості появлення матері, яка є „джерелом дискомфорту" у психо-емоційному стані сина (див. у додатку).

З приводу наведеного, я не згоден із тим, щоб син проживав при таких обставинах із матір'ю, бо бажання матері ідуть в розріз з бажанням та інтересам дитини, а насильне повернення його матері може важко нашкодити його здоров'ю, бо внаслідок сильного хвилювання у дитини з хворим серцем можуть статися непоправні наслідки, тому наполягаю на визначення місця проживання дитини разом зі мною, його батьком.

Натомість, у мене у власності є окрема благоустроєна двокімнатна квартира. Я працюю на керівній посаді і отримую високий стабільний заробіток, тому маю змогу дати дитині достойну освіту і належне виховання, добробут і матеріальне забезпечення.

Син також, безперечно, хоче жити разом зі мною, бо проживаючи постійно зі мною у нього є усі необхідні умови для повноцінного розвитку та спокійного щасливого дитинства, а зі свого боку, моя батьківська увага та турбота повністю приділена розвитку дитини на високому рівні, тому сподіваюсь, що СУД підтримає бажання дитини і захистить її інтереси та прагнення.

На судовому розгляді справи були вислухані вчителі школи, де навчається син за місцем проживання, які надали суду позитивні відгуки щодо навчальних успіхів мого сина за час проживання зі мною, про що свідчать інформаційні листи за 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012 учбові роки у матеріалах справи, у свою чергу педагоги відмітили байдужість, матері, яка за три роки не проявляла інтересу до навчання дитини та не відвідала жодних батьківських зборів та її невдячність, бо замість подяки за навчальні успіхи сина, вона пише скарги та кляузи на вчителів до різних інстанцій, звинувачуючи їх у тому, що саме із-за їх виховання син не має прихильності до матері, тим самим знімаючи з себе провину за негативне ставлення сина до себе.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо сво'іх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків е забезпечення інтересів своєї дитини.

Зважаючи на вищевикладене, вважаю, що найбільш сприятливі умови для належного виховання та забезпечення мого сина мною створені, а також враховуючи думку дитини, на підставі Декларації прав дитини, Конвенцією ООН про права дитини, керуючись ст.ст. З, 15, 123 ЦПК України, ст.ст. 18, 19, 150, 160, 161 СК України. -

ПРОШУ:

1.        Прийняти мій зустрічний позов до розгляду з первісним позовом Лисуренко О.Л. до мене про визначення місця проживання дитини.

2.        Постановити рішення суду, яким визначити місце проживання малолітнього сина Лисуренка Володимира Володимировича, 30 квітня 2002 року народження, зі мною, Лисуренко Володимиром Васильовичем, залишивши його на моєму утриманні та вихованні за адресою: Дніпропетровська область, місто Нікополь, вул. Першотравнева, буд. 5, кв.99.

Додаток:

Копія свідоцтва про народження дитини. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу.

Копія рішення № 1023 від 10.12.2008 р. про визначення періоду зустрічей. Копія довідки з місця проживання.

Копії документів, що посвічують право влансоті Лисуренко В.В. на житло. Виробнича характеристика Лисуренка В.В.

Копії інформаційного листа з НСЗШ № 24 (за 2009,2010,2011,2012 р.р.) знаходиться у матеріалах справи.

Додається до зустрічного позову: Копія зустрічного позову.

Копія висновку психолога Нікопольського ПНД від 22.02.2010 р. Примірник квитанції про сплату судового збору у розмірі 107,30 грн. с

07.05.2012 р.                                            В.В. Лисуренко

Нікопольський міськрайонний суд 

53213, м.Нікополь, вул..Шевченко, 201

Лисуренко Оксани Леонідівни

проживаю: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пров. Рибальський, буд. 8-А моб.тел. 0509932851

                    Заперечення

на Зустрічний позов про визначення місця проживання дитини

У провадженні Нікопольського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за моїм позовом до Лисуренко Володимира Васильовича про визначення місця проживання малолітнього сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.

У провадженні Нікопольського міськрайонного суду знаходиться цивільна справа за Позовом Лисуренко Володимира Васильовича до  Лисуренко Оксани Леонідівни від 02.02.2009р. про визначення місця проживання дитини, суддя ШестаковаЗ.С.. Копію позовної заяви додаю.

Лісуренко В.В. подано до Лисуренко Оксани Леонідівни до Нікопольського міськрайонного суду зустрічний позов від 07.05.2012р. про визначення місця проживання дитини.

Лисуренко В.В. в зустрічному позові стверджує: «Сімейне життя не склалося із-за діаметрально-протилежних характерів та поглядів на способи виховання сина, що призводило до систематичних скандалів.» 

Надаю суду відео та запис на диктофон мобільного телефону розмов з нашим сином Лисуренко Володимиром. Ці записи вказують на те, що я виховувала свого сина у любові і повазі до ближнього, до своїх тата і мами, надавала все можливе для його розвитку, як особистості.

 

Лисуренко В.В. в зустрічному позові плаче стверджуючи: «Після розлучення син проживав разом із матір'ю, яка постійно порушувала мої батьківські права і безпідставно не дозволяла мені бачитися із сином, який був дуже прив'язаний до мене, проте матір нехтувала інтересами сина, нав'язуючи йому думку, що скоро у нього буде новий тато, а про мене ліпше синові не згадувати.

На підставі зазначеного, у грудні 2008 року я звернувся до органу опіки та піклування Нікопольської міської ради із заявою про визначення днів та часів зустрічей з малолітнім сином. На підставі чого було винесено рішення за № 1023 від 10.12.2008 року про рівну кількість часу зустрічей за згодою сторін, проте Лисуренко О.Л. цинічно ігнорувала виконання цього рішення і я знову не мав змоги бачити сина, при тому, що свої аліментні зобов'язання виконував належним чином.»

Висказане не відповідає дійсності тому, що коли тільки міг Лисуренко В.В. приїздив, брав сина Володимира по місцю свого проживання і проводив з ним вільний час стільки скільки хотів. Я йому у побаченнях з сином не заперечувала, навпаки я вважаю, що син повинен мати і батька, і матір.

 

Лисуренко В.В. в зустрічному позові плаче стверджуючи: «Нарешті, після того, як я подарував синові на день його народження мобільній телефон, то я зміг хоча б почути голос сина і з того моменту підтримував із ним систематичний телефонний зв'язок, за що його дуже сварила мати. Та, навпаки, з того часу мій спокій було втрачено остаточно, бо я почув від сина такі речі, від яких нестерпно боліло моє батьківське серце. У телефонних розмовах зі мною син постійно скаржився на жорстоке відношення до нього як матері, так і бабусі та дідуся (батьків колишньої дружини), особливо коли вони знаходились у нетверезому стані. Мені був відомий той факт, що ті систематично вживають алкогольні напої, проте я навіть у страшному сні не сподівався побачити те, що моя малолітня дитина буде купувати їм оковиту у магазині, чого вони потребували від мого сина, коли їх ноги не несли у нетверезому стані.»

Це як треба не поважати свого сина, НЕНАВИДІТИ матір СВОГО сина, щоб зводити такий наклеп. Це якась маячня, яка взагалі не піддається ніякому не те, що осмисленню, а взагалі будь якому розумінню. Це ж треба стверджувати, що маленьку дитину у шість років посилали у магазин за оковитою! Що до дитини жорстоко відносились(били?!), але при цьому на тілі не знайдено тілесних ушкоджень.

 

Лисуренко В.В. в зустрічному позові захищаючи свої протиправні дії по самовільному зміненню місця проживання ЛисуренкоВ. стверджує: «Так, 28.06.2009 року син забіг за сарай (щоб ніхто не почув) і зателефонував мені з проханням про термінову допомогу, бився в істериці і благав про допомогу, щоб я терміново приїхав і забрав до себе, бо вдома його б'ють, тому я взяв таксі і взяв дитину проживати до себе для його самозахисту, притому ця подія відбувалась за згодою дідуся і бабці, які ледве тримались на ногах від сп'яніння. Того ж дня я звернувся до Нікопольського МВ УМВС України щодо факту спричинення тілесних ушкоджень моєму сину.»

Сам ЛисуренкоВ.В. приїздив в цей день, до житлового будинку де я проживала з нашим сином, з працівником міліції, САМОВІЛЬНО(!) забрав сина Володимира, і поїхав. При цьому сам працівник міліції не засвідчив ні в міліції, під час проведення перевірки поданої заяви ЛисуренкоВ.В., ні в суді те, що мої батьки були у цей час у п’яному стані: «ледве тримались на ногах від сп'яніння». ЛисуренкоВ.В. в цей же день до міліції, для того, щоб виправдати свої протиправні дії, подав заяву. Але винесено постанову про відмову у відкритті кримінальної справи. У приватному порядку до суду НЕ звертався. Тобто все викладене ЛисуренкоВ.В. це тільки одні слова, які, крім бурхливих емоцій, ніяких доказів не мають, і спрямовані тільки на те, що уникнути самому відповідальності.  Маємо те, що 28.06.2009р. Лисуренко В.В., без згоди Лисуренко О.Л., з якою проживала малолітня дити¬на, самовільно, без вирішення питання в судовому порядку, змінив її місце проживан¬ня . 

28 січня 2010 р. Апеляційний суд Дніпропетровської Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу № 22ц- 192/2010 р.,  за апеляційною скаргою Лисуренко Оксани Леонідівни на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 6 серпня 2009 року за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини встановив:

«Згідно з постановою Нікопольського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській об¬ласті від 07 липня 2009 року на підставі п.2 ст. 6 КПК України відмовлено в пору¬шенні кримінальної справи за заявою відповідача про спричинення гр. Куліш Л.В. та гр. Куліш Л.С. тілесних ушкоджень його сину, оскільки з пояснення самого заявника вбачається, що вказані громадяни могли заподіяти його сину лише фізичний біль в разі його не реагування на зауваження щодо своєї поведінки, а опитані гр. Куліш Л.В. та гр. Куліш Л.С. спричинення своєму внукові тілесних ушкоджень та фізичного болю категорично заперечують (а.с.20).»

«Пояснення малолітнього сина сторін в суді першої інстанції щодо його побиття дідусем, бабусею та матір'ю з приводу невиконання уроків або його поведінки не мо¬жуть бути прийняті у якості доказу наявності реальної небезпеки для життя та здоров'я дитини.»

«Відповідач не надав суду доказів того, що проживання дитини з матір'ю за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для життя та здоров'я дитини.»        

 та вирішив: «Відібрати у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути Лисуренко Оксані Леонідівні неповнолітню дитину- сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.» 

Це рішення суду відділом державної виконавчої служби НМРУЮ не виконується на протязі кількох років. 

Лисуренко В.В. в зустрічному позові стверджує: «З того часу на протязі трьох років син проживає разом зі мною.» 

Весь цей час моєму сину Лисуренко Володимиру  постійно навіюють образ ворога в моїй, Лисуренко Оксани Л. - його матері, особі. І такий образ ворога створюють його батько Лисуренко Володимир Васильович, якому дуже завзято, активно допомагають: заступник директора по виховній роботі СШ№24 Соляник С.І., заступник директора по виховній роботі серед молодших класів, класний керівник СергєєнкоН.А.. Навіть с судовому засіданні і заступник директора Соляник С.І., і класний керівник СергєєнкоН.А., розказували про  мої, Лисуренко О.Л., дії по відношенню до свого сина, як агресивні дії з моєї сторони, а не як нормальні дії жінки у якої відібрали дитину, якій не дають вже на протязі кількох років спілкуватися зі своїм сином ні мій колишній чоловік, у першу чергу, ні посадові особи СШ№24. 

Лисуренко В.В. –лишив мене, Лисуренко О.Л., разом з ВИХОВАТЕЛЯМИ СШ№24, батьківських прав – материнства і саме не наданням можливості зустрічатися з своїм сином та приймати участь у його вихованні. Своїми діями вони грубо порушив вимоги чинного законодавства.

Чого тільки варті поставлені моєму сину Лисуренко Володимиру, у судовому засіданні, запитання заступником директора по виховній роботі Соляник С.І., про те, чи хоче він, син, щоб його мама приходила до школи і хоча б здаля дивилась, любувалась ним?! Та отримала ОЧИКУВАНУ(!) відповідь – НІ! Невже я КАТУВАЛА свого сина, била його смертним боєм, що він зараз відповідає в судовому засіданні завченими словами, про не любов, про НЕНАВІСТЬ до мене, до своєї матері, яка була біля нього у самий тяжкий для нього час.

Лисуренко В.В. в зустрічному позові стверджує: «Крім того, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, у що мають істотне значення.» 

Під час розгляду справи про розірвання шлю¬бу, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2006 року, між сторонами місце проживання дитини з матір'ю встановлено за домовленістю сторін.

Після того, як ЛисуренкоВ.В. самовільно змінив місце проживання нашого сина, Рішенням від 27.01.2010р.№17 виконавчий комітет Нікопольської міської ради визначив спосіб участі матері Лисуренко Оксани Леонідівни у вихованні та спілкуванні з дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем через зустрічі.

Але Лисуренко Володимир Васильович не виконує це рішення і в категоричній(!!!) формі відмовляє в зустрічах мені, Лисуренко О.Л., зі своїм сином Лисуренко Володимиром.

Лисуренко В.В. в зустрічному позові стверджує: «Хочу зазначити, що на протязі того часу, що син проживає разом зі мною, він має сприятливі умови для розвитку своєї особистості та лікування. За цей термін син покращив рівень свого навчання, опанував англійську мову (додаткові заняття), і головне, з сина зняли статус інваліда з дитинства (хвороба серця), бо стан його здоров'я значно поліпшився, напевно, із-за відсутності постійного стресу, у якому він знаходився під час проживання з Лисуренко О.Л.»

Але при цьому суду не надано відповідний документ, який підтверджує зняття інвалідності.

Лисуренко В.В. стверджує: «Таким чином, я заперечую проти позову Лисуренко О.Л. у повному обсязі, яка у своїх позовних вимогах наполягає на захисті тільки своїх материнських прав, при цьому цинічно нехтує бажаннями і інтересами дитини, яка проживаючі зі мною, на щастя, знайшла спокій, для чого мені знадобився тривалий час і медична допомога лікаря психолога, бо згідно висновку експерта-психолога Нікопольського психоневрологічного диспансеру син відчував страх і тревогу з приводу можливості появлення матері, яка є „джерелом дискомфорту" у психо-емоційному стані сина (див. у додатку).»

Це висновок експерта-психолога не може бути взятий судом до уваги під час прийняття рішення, - протирічить вимогам чинного процесуального права – ст.ст. 143-147 ЦПК України.

Висновок психолога Штанько И.И.: Результаты обследования психоэмоционального обследования и эмоционального отношения  Лисуренко Владимир Владимирович.  Дата обследования  04.04.2011г. Дата заключения  02.04.2012г. «Рекомендации: Для стабилизации эмоц. Состояния ребёнка необходима смена эмоц. Отношений на позитив по отношению друг к другу у родителей Владимира, т.к. благополучие ребёнка напрямую зависит от качества взаимоотношений супругов – его родителей. Позитивное общение необходимо ребёнку и с мамой и с папой.» 

Лисуренко В.В. стверджує: «З приводу наведеного, я не згоден із тим, щоб син проживав при таких обставинах із матір'ю, бо бажання матері ідуть в розріз з бажанням та інтересам дитини, а насильне повернення його матері може важко нашкодити його здоров'ю, бо внаслідок сильного хвилювання у дитини з хворим серцем можуть статися непоправні наслідки, тому наполягаю на визначення місця проживання дитини разом зі мною, його батьком.»

Негативне відношення мого сина до мене тільки з-за того, що Лисуренко В.В. лишив мене, Лисуренко О.Л., самовільно, батьківських прав - материнства не наданням можливості зустрічатися з своїм сином та приймати участь у його вихованні. Своїми діями він грубо порушив вимоги чинного законодавства. В судовому засіданні ЛисуренкоВ.В. стверджував, що я на протязі півтора місяця не проявила ініціативу для зустрічі з сином. На що мій представник зразу ж йому поставив питання: коли прийти до Вас, чи будь яке інше місце де Лисуренко О.Л. може зустрітись зі своїм сином?! На це питання ЛисуренкоВ.В. відповіді не дав. Він не згоден надати можливість зустрічатися мені зі своїм сином.  

Згідно ст.153 СК України:

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно ст.157 СК України:

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Мені ЛисуренкоВ.В. не дає можливості бачитися зі своєю дитиною вже на протязі 3-х років. Я виховувала своє дитя з дня його народження, прала пелюшки, була біля сина коли йому робили операцію на серці, підтримувала його під час реабілітаційного періоду після операції, його лікування, бачила його біль, муки , син тільки завдяки мені, його мамі, пройшовши через операцію, став здоровою дитиною, усунені неполадки з серцем. Але лікарі попередили, що під час росту організму можливий рост перегородки в серці і знову буде потрібне втручання медиків, можливо проводити знову операцію на серці. ЛисуренкоВ.В. зловживає цим положення. Дитині необхідні і батько, і мама.

При вимогах ст.ст. 160-178 СК України батьки зобов’язані приймати участь у вихованні своїх дітей – це право, це зобов’язання у Лисуренко О.Л. відібрано, при мовчазній згоді, мовчазному спостеріганню посадових осіб органів судової, виконавчої влади.

Лисуренко Володимир Васильович  лишив материнства ЛисуренкоО.Л. без будь яких рішень органів судової, виконавчої влади  позбавив батьківських прав ЛисуренкоО.Л..   І це сталось при наявності рішення органів опіки та піклування Нікопольської міської ради про надання можливості зустрічатися з сином, при наявності рішення апеляційного суду від 28 січня 2010р. про відібрання у Лисуренко В.В. сина та повернення його матері. 

Лисуренко В.В. стверджує: «Син також, безперечно, хоче жити разом зі мною, бо проживаючи постійно зі мною у нього є усі необхідні умови для повноцінного розвитку та спокійного щасливого дитинства, а зі свого боку, моя батьківська увага та турбота повністю приділена розвитку дитини на високому рівні, тому сподіваюсь, що суд підтримає бажання дитини і захистить її інтереси та прагнення.»

Але при цьому не розуміє одного: нашому сину потрібен не тільки батько, а і мати. 

Лисуренко В.В. стверджує: «На судовому розгляді справи були вислухані вчителі школи, де навчається син за місцем проживання, які надали суду позитивні відгуки щодо навчальних успіхів мого сина за час проживання зі мною, про що свідчать інформаційні листи за 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012 учбові роки у матеріалах справи, у свою чергу педагоги відмітили байдужість, матері, яка за три роки не проявляла інтересу до навчання дитини та не відвідала жодних батьківських зборів та її невдячність, бо замість подяки за навчальні успіхи сина, вона пише скарги та кляузи на вчителів до різних інстанцій, звинувачуючи їх у тому, що саме із-за їх виховання син не має прихильності до матері, тим самим знімаючи з себе провину за негативне ставлення сина до себе.»

Класний керівник СергєєнкоН.А. в судовому засіданні ввела в оману суд, даючи свої пояснення про те, що вона пропонувала Лисуренко О.Л. залишитися в класі удвох зі своїм сином і побалакати, вияснити свої відношення… . На це я, Лисуренко О.Л., зразу ж заявила, що такого класний керівник СергєєнкоН.А. не говорила, і тим більше що від неї такої пропозиції їй, ЛисуренкоО.Л., не було, зустрітися зі своїм сином один на один в класі можливості не надавала, поставила до відому суд, що класний керівник СергєєнкоН.А.  просто вводить суд в оману … .  

Класний керівник СергєєнкоН.А. не надала можливості в вересні 2011 року залишитися Лисуренко О.Л. під час проведення першого уроку в навчальному році в класі біля свого сина. В судовому засіданні стверджувала, що саме я, Лисуренко  О.Л., своїми не бажанням вийти з класу, цим примусовим видворенням мене з класу, по суті зірвано проведення цього уроку. Вчитель-класний керівник при дітях видворяла з класу маму одного з учнів, замість того, щоб зразково провести урок, дати можливість побути матері біля СВОГО сина!!! Як результат: проти мене, ЛисуренкоО.Л., налаштовані негативно ВСІ учні цього класу і про що під час судового засідання заявила сама класний керівник СергєєнкоН.А. : «учні готові захищати Лисуренко В. стоячи біля нього і не пускаючи до нього його матір – Лисуренко О.Л..» ... . 

Саме така поведінка класного керівника стала тією причиною, що учню Лисуренко В. стало зле і йому вимушені були надавати медичну допомогу. Про це вона сама засвідчила в судовому засіданні, але ставить це у провину саме мені, Лисуренко О.Л.. 

Не бажання надати матері посидіти під час уроку біля свого сина, подивитися на свого сина під час процесу навчання класний керівник показала свою неспроможність виконувати обов’язки вихователя, класного керівника. Вона не має виховних задатків, вона не може виховувати ні дітей, ні впливати з виховним напрямком на самих батьків, матерів. НЕ МОЖЕ!  І те, що вона в школі пропрацювала 23(Двадцять три) роки говорить тільки про те, скільки вона наробила шкоди тим дітям, яких вона навчала «доброму».

Заступник директора по виховній роботі СоляникС.І. давала свої свідчення в судовому засіданні. Своїм виступом вона підтвердила те, що вона не прийняла абсолютно ніякої участі по врегулюванню цього конфлікту між батьком та матір’ю по відношенню до дитини, при цьому посилалась на те, що це не входить до її посадових обов’язків. Вона НЕ переговорила з самою ЛисуренкоО.Л. та не вияснила не тільки як заступник директора по виховній роботі, а як мати своїх дітей, чого мама одного з учнів школи так визиваюче себе веде, чого саме вона приносить одяг, гроші та передає сину через вчителя, через директора, а ці речи потім потоптані, в грязюці повертають Лисуренко Оксані кидаючи через огорожу житлового будинку де вона проживає. При цьому така поведінка Лисуренко Володимира Васильовича осуду у ВИХОВАТЕЛІВ школи НЕ знайшов!

Саме вона, заступник директора по виховній роботі СоляникС.І., НЕ надала можливості поспілкуватися матері зі своїм сином спочатку у неї в кабінеті, а потім матері з сином один на один. НЕ надала такої можливості! Проявила свою за ангажованість, безпринципність, однобокість, сприяла і сприяє подальшому розгоранню конфлікту між батьком та матір’ю дитини.

Батько не відпускає свого сина від себе ні на крок, не підпускає сина до своєї матері, проводить до школи, забирає зі школи, ЗАІНТЕРЕСУВАВ вчителів у тому, щоб ті захищали його інтереси по відношенню до свого сина, щоб вони агресивно відносились до матері його сина Лисуренко Оксани Л.. Саме на такі агресивні дії, агресивні відношення до Лисуренко Оксани Л. вказують виступи – свідчення заступника директора по виховній роботі СоляникС.І., класного керівника СергєєнкоН.А..

Раз в судовому засіданні класний керівник заявила суду « що вона пропонувала Лисуренко О.Л. залишитися в класі удвох зі своїм сином і побалакати, вияснити свої відношення…» 03.05.2012р.  я, Лисуренко Оксана Л., пішли до СШ№24. Знайшли директора, попросили знайти заступника директора по виховній роботі СоляникС.І.та поспілкуватися, а точніше домовитись  коли можна буде прийти і зустрітися з Лисуренко Володимиром – молодшим у неї в кабінеті, або в класі, як пропонувала класний керівник СергєєнкоН.А.. Вона зразу ж заявила, що ця зустріч повинна проходити тільки у присутності представників школи. Ми не тільки погодились, а і запропонували , щоб ця зустріч проходила саме в кабінеті заступника директора , у її присутності, щоб ми могли поговорити з Лисуренко Володимиром, так як з ним розмовляли в судовому засіданні. Де він показав себе розсудливим, відповідав зважено, вів себе дорослою людиною. Так от раз він, мій син, так розмовляв і вів себе в судовому засіданні я і хотіла побалакати з ним у присутності посадових осіб школи, вияснити його взаємовідносини до мене, його мами, убрати ті непорозуміння які виникли між нами. Але заступник директора СоляникС.І. погукала іще одного заступника директора по виховній роботі з молодшими класами, почали затягувати час спілкування не погоджуючись з нашими пропозиціями, запропонували визвати Лисуренка Володимира молодшого ЗРАЗУ Ж з класу і поговорити в коридорі, тому що вони повинні йти на заняття. Заступник директора по виховній роботі СоляникС.І. зразу ж пішла на другий поверх. Звідкілясь  з’явилась і другий заступник директора молодших класів, ми вимушені були йти за ними не розуміючи що вони хочуть. Коли піднялись на другий поверх біля нас пройшла бабуся Лисуренка Володимира, почала була ще щось на мене виступати, але по знаку заступника директора СоляникС.І. пройшла далі до класу де знаходився Лисуренко Володимир. 

На питання мого представника як тут опинилась бабуся Лисуренко Володимира, звідки з’явилась бабуся, заступник директора по виховній роботі СоляникС.І. потупившись відповіла щось незрозуміле.     

Ми не збирались іти на урок, ми не збирались так запросто почати спілкуватися з Лисуренко Володимиром і саме у зв’язку з тим, що йому на протязі кількох років тільки й казали що «мама кака, мама кака». Знаючи що вже тут знаходиться бабуся Лисуренко Володимира, щоб не зривати навчальний процес, ми домовились що підождемо поки закінчиться урок, і можемо поспілкуватися в кабінеті заступника директора СоляникС.І., АЛЕ! Стало ясно те, що посадові особи школи в особі заступників директора по виховній роботі СоляникС.І. нас просто підставляють. При чому роблять це ВНАГЛУ, тому мною, Лисуренко Оксаною, було прийнято рішення відмовитись від цієї зустрічи  і не травмувати нервову систему мого сина - Лисуренко Володимира , нашим намаганням поговорити  з ним.

Ми зайшли до директора школи пояснили ситуацію, розказали, що заступники директора СоляникС.І. зараз нададуть можливість зустрітись з Лисуренко Володимиром, з яким вже переговорила його бабуся, у Лисуренко Володимира буде істерика, посадові особи школи викличуть швидку допомогу, і винними у цій ситуації будемо ми: я, Лисуренко Оксана, та мій представник КоряковА.І.. Я сказав що в цьому «концерті» ми не бажаємо приймати участь,попрощались і пішли зі школи.

З вище викладеного треба зробити ВИСНОВОК: 

--- заступник директора по виховній роботі СоляникС.І.  крім складення, написання документів про проведену роботу по «вихованню» учнів школи, по проведенню «заходів» по вихованню АБСОЛЮТНО ніякої конкретної виховної роботи по практичному припиненню скандалів між батьками та їх дітьми НЕ робить, НЕ займається! Як пояснили заступники директора це не входить в їх посадові обов’язки. 

Наскільки я зрозумів, то класний керівник СергєєнкоН.А. дуже далека людина від проведення виховної роботи серед учнів класу і це при наявності 23(Двадцяти трьох) років роботи вчителем. У цього класного керівника відсутнє поняття про добропорядність, доброзичливість, про материнство, та розуміння готовності матері захищати свою дитину ДО КІНЦЯ, у цього класного керівника відсутнє взагалі розуміння поведінки жінки, у якої відібрали дитину, три роки примусово НЕ допускають до дитини,вона відмовила надати можливість мені побачити свою дитину, надати можливість матері посидіти біля свого сина дивлячись на нього, потрогатись за нього, поласкати свою дитину, … навіть під час проведення уроку. Вона зробила з моєї присутності на уроці виставу негативного відношення до матері. Про який виховний процес ця людина взагалі може говорити?!

В процесі судового засідання син Лисуренко В. робив такі висловлювання, навіть ЗАЯВИ:– «она мне встретиться не предлагает …, она сразу хватает портфель и роется в нем, она прет буром (це у присутності батька, який не допускає матір до свого сина).  Маємо цілеспрямовану психологічну дію на Лисуренко Володимира – молодшого, як з боку свого батька, яка направлена на приниження ролі матері у вихованні свого сина, сприйняття її як агресора, яка хоче тільки забрати сина та катувати, якій потрібні тільки одні гроші, а не сам син, як своя кровинка, так і сприяння по створенню цього образу самими учителями СШ №24 м.Нікополя в особі заступників директора по виховній роботі СоляникС.І., класного керівника СергєєнкоН.А..  

Те, про що каже Лисуренко-молодший – заучено! Робиться тільки на вимогу батька! На це вказує навіть те, що будучи в коридорі Нікопольської міської ради, в день засідання органу опіки та піклування, мій представник, підійшовши до Лисуренко Володимира сина, у моїй присутності, сказав: «Привет студент!» У мого сина забігали оченята, він не знав, що треба відповідати. Щоб розрядити ситуацію мій представник спитав: «Володя! Как дела?!». Але після цих слів Лисуренко Володимир підхопився і побіг до свого батька за допомогою. Він не знав, що треба відповідати у такій ситуації моєму представнику, який вже задавав питання йому під час судового засідання. 

Агресивно налаштований Лисуренко-старший зразу ж відреагував, він підійшов до мого представника і почав погрожувати «Не лізь в мою сім’ю!», «Я з тобою побалакаю пізніше!», у різкій агресивній формі зразу ж обірвав саму можливість поспілкуватися, продовжити розмову як мені, Лисуренко Оксані зі своїм сином, його матері, так і моєму представнику. В грубій, агресивній формі пообіцяв моєму представнику продовжити «розібратися» пізніше – «Не лезь в чужую семью!». Лисуренко старший не дав мені, Лисуренко Оксані, в цей день, навіть постояти біля свого сина!  

Маємо те, що Лисуренко Володимир – молодший може казати те про що йому казали, але не може нормально реагувати на звичайне звернення до нього знайомої людини! Він заявляв в судовому засіданні «та она такое творила, такое творила…», але конкретно вказує: она не давала смотреть телевизор, она не учила со мной уроки, она не готовила кушать, она меня била … … … .

На питання: она тебя била?! Відповідав: да била! Чем она тебя били? Та била!

Так вести себе може тільки дитина на яку здійснюють постійно психологічний тиск, насаджуючи образ ворога в особі матері і всіх інших осіб, з її сторони!

Посадові особи СШ-24 підтримують у Лисуренко Володимира образ ворога  його матері.

Згідно ст.171СК України:

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо сво'іх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків е забезпечення інтересів своєї дитини.

Зважаючи на вищевикладене, вимог чинного законодавства, Декларації прав дитини, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейного кодексу, керуючись ст.ст. 3, 15, 128 ЦПК України

ПРОШУ:

1. Постановити рішення суду, яким визначити місце проживання малолітнього сина Лисуренка Володимира Володимировича, 30 квітня 2002 року народження, зі мною, Лисуренко Оксаною Леонідівною, залишивши його на моєму утриманні та вихованні за адресою: Дніпропетровська область, місто Нікополь, пров. Рибальський, буд. 8-А.

Додаток:

відеозапис відпочинку ЛисуренкоВ.;

копія Висновку психолога Штанько И.И.;

копія заперечення.

З повагою

16.05.2012р.                                                                          О.Л.Лисуренко

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

2-426-398/2012

16 травня 2012 року        Справа 2-2809/11

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого - суд ді        Бабаніної В. А.

при секретарі        Нагаєвої Н.О.

з участю позивача Лисуренко О. Л. її представника Корякова АХ, відповідача Лисуренко В. І. його представника Михайлової О. Я. представника органу опіки Канчук І.І розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича про визначення місця проживання дитини, зустрічну позовну заяву Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни про визначення місця проживання дитини.

Встановив:

Лисуренко Оксана Леонідівна звернулась з позовом, який підтримала у судовому засіданні і просить визначити з нею місце проживання малолітнього сина Лисуренко Володимира Володимировича 30.04.2002 року народження.

Посилається на те, що Лисуренко Володимиром Васильовичем перебувала у шлюбі з 04.08.2001 року по 07.07.2006 року. Мають сина Лисуренко Володимира 30.04.2002 року народження. Після розірвання шлюбу син проживав з нею. Для нього були створені всі умови для проживання і розвитку. Вона з дитиною проживала в приватному будинку батьків загальною площею 100кв.м. Вона працює і має постійний заробіток. Син ходив до школи, мав хороші оцінки і характеристики. У них з сином були хороші відносини і порозуміння.

За заявою Лисуренко В.В. 10.12.2008 року орган опіки і піклування Нікопольської міської ради встановив порядок його спілкування з дитиною. Однак Лисуренко В.В. без її згоди забрав сина. 28.01.2010 року прийнято рішення апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини у Лисуренка В.В. Однак рішення суду не виконано до цього часу. Її намагання спілкуватися з дитиною відповідач відхиляє, створив з неї для сина ворога. Навіть у школі вона не може бачитися з дитиною.

Лисуренко В,В. позовні вимоги не визнав і звернувся з зустрічним позовом про визначення з ним місця проживання сина Лисуренка Володимира.

Посилається на те, що після розлучення, Лисуренко О.Л. не дозволяла йому бачитися з сином, тому він змушений був звернутися до органу опіки і піклування про встановлення порядку участі його у спілкуванні та вихованні сина, однак Лисуренко ОЛ. рішення органу опіки і піклування від 10.12.2008 року про рівну кількість часу зустрічей за згодою сторін, ігнорувала. 28.06.2009 року син зателефонував йому і попросив, щоб він терміново приїхав і забрав його до себе бо вдома його б'ють. Коли приїхав, то побачив, що батьки його колишньої дружини п'яні. Він забрав дитину і в той же день звернувся до Нікопольського МВ УМВС України щодо факту спричинення дитині тілесних ушкоджень. З того часу син проживає з ним. Він має всі умови для розвитку та лікування, покращав рівень навчання, опанував англійську мову за рахунок додаткових навчань, стан його здоров'я значно поліпшився із-за відсутності постійного стресу і з нього зняли статус інваліда з дитинства( хвороба серця). Він має житло, постійну роботу і матеріальне забезпечення, тому створює всі умови для виховання сина, має змогу дати дитині достойну освіту, належне виховання, добробут і матеріальне забезпечення. Син хоче жити разом з ним, де йому спокійно затишно і комфортно.

Вислухавши сторін, представника органу опіки і піклування, вчителів, малолітнього Лисуренка В.В., дослідивши матеріали справи суд встановив, що Лисуренко Володимир Васильович і Лисуренко Оксана Леонідівна перебували у шлюбі з 04.08.2001 року по 07.07.2006 року. Мають сина Лисуренко Володимира Володимировича 30.04.2002 року народження. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю.

За заявою Лисуренко В.В. 10.12.2008 року орган опіки і піклування Нікопольської міської ради встановив порядок спілкування Лисуренко В.В. зі своїм сином, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 10.12.2008 року. Лисуренко В.В. 28 червня 2009 року, без згоди матері, забрав сина з будинку де вона проживала з дитиною у своїх батьків.

28.01.2010 року прийнято рішення апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини у Лисуренка В.В. Рішення суду не виконано до цього часу. Як пояснив в судовому засіданні представник виконавчого комітету, спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчук І.І. більше десяти раз державний виконавець разом з представниками служби виходив по місцю проживання Лисуренка В.В. для відібрання дитини, але хлопець категорично відмовляється йти до матері, насильно дитину такого віку передати неможливо. При цьому присутні Лисуренко В.В. чи його батьки не здійснювали тиску на хлопця. Державний виконавець складав акт і йшов.

У судовому засіданні Сергєєнко Н.А., класний керівник 4-Б класу Нікопольської середньої загальноосвітньої школи №24, де навчається Лисуренко Володимир, пояснила, що хлопець з достатнім рівнем інтелектуального розвитку, гарно вчиться, підтримує дружні стосунки з учнями в класі, активний, вихований, поважно ставиться до дорослих і вчителів. За час перебування в школі ним опікується батько: відвідує батьківські збори, шкільні та класні свята, приймав участь у ремонті класної кімнати. Хлопець приходить до школи завжди охайний, чисто вдягнений з підготовленими домашніми завданнями.

Лисуренко ОЛ. приходить в школу відвідувати сина, але син болісно сприймає візити матері, не хоче з нею спілкуватися, не бере подарунків і тоді Лисуренко О. Л. відносить їх до директора школи і залишає їх там під розписку в її зошиті який спеціально для цього веде. Потім вони просять батька їх забрати.

Суд вислухав у судовому засіданні Лисуренко Володимира в присутності класного керівника Сергєєнко Н.А., заступника директора школи Соляник С.І., представника виконавчого комітету Канчука І.О., представників сторін і у відсутність батьків. Хлопець вільно спілкується з дорослими, вільно висловлює свої думки, відповідає на питання, рівень його мислення та здатність висловлювати свої думки дуже високий для його віку, але не складається враження, що дитина говорить заучено. Суду він пояснив, що сам позвонив і попросив батька забрати його від матері, дідуся і бабусі у яких йому було погано. З матір'ю він не хоче спілкуватися, тому що вона коли приходить в клас, замість того щоб поговорити з ним, хватає його портфель дістає щоденник, зошити. На класному святі з приводу 8Березня у 2012 році вчинила скандал з батьком при учнях і їх батьках. Коли батько забирає його зі школи і вони зустрінуть матір на вулиці, вона також обзиває батька в присутності людей, всі на них звертають увагу. Йому це неприємно перед учнями, перед постороніми. Хлопець категорично відмовляється жити з матір'ю, просить залишити його з батьком, з ним відчуває себе спокійно і комфортно. Відчувається що з батьком у нього дружні відносини. Крім батька за ним доглядають дідусь і бабуся по батьковій лінії.

Виконавчий комітет Нікопольської міської ради у своєму висновку від Г1.04.2012 року вважає можливим і доцільним проживання Лисуренко Володимира Володимировича 30.04.2002 року народження із матір'ю Лисуренко О.Л. за умови урахуванням думки дитини під час розгляду даної справи у судовому засіданні. Такий висновок підтверджений його представником у судовому засіданні.

Із матеріалів справи вбачається що і мати і батько мають належні побутові і матеріальні умови для проживання дитини, працюють і позитивно характеризуються за місцем роботи, мають стабільний заробіток.

При визначенні місця проживання дитини суд бере до уваги особисту прихильність дитини до батька, його бажання жити з батьком і категоричну відмову від проживання з матірью впродовж двох спілкувань суду з ним у судових засіданнях. Суд також враховує, що хлопець досяг десяти років і відповідно до ст. 160 СК України місце його проживання визначається з врахуванням його 

думки. В даній ситуації насильна передача дитини матері може негативно вплинути на його психічний стан, а можливо і на здоров'я дитини. В судовому засіданні не були представлені докази, що він дійсно вже не перебуває під диспансерним наглядом з приводу хвороби серця. З урахуванням наведеного, суд вважажє, що проживання Лисуренка Володимира слід визначити з батьком.

Керуючись ст. 10,11, 212- 215,218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 157,160, 161,171 СК України суд

ВИРІШИВ:

Визначити місце проживання малолітнього Лисуренка Володимира Володимировича 30 квітня 2002 року народження з його батьком Лисуренко Володимиром Васильовичем за місцем його проживання.        

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня проголошення, особами які приймали участь у справі і не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення рішення, в той же строк з дня отримання копії рішення, через Нікопольський міськрайонний суд.

Нікопольський міськрайонний суд

       

Судова палата по цивільним справам                                                                                                      

апеляційного суду Дніпропетровської області

49000,  м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 13

       

сторона по справі – позивач:                                                       

Лисуренко Оксана Леонідівна

проживаю: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пров. Рибальський, буд. 8-А, м.т.0509932851.

                                                                  представник позивача:    

                                                                  Коряков Анатолій Іванович

                                                                  проживає: 53220, м.Нікополь, вул..Добролюбова, 53, кВ.33, 

                                                                  м.т.0955012183

                                                                  сторона по справі – відповідач:       

1. Лисуренко Володимир Васильович

проживає за адресою: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Першотравнева, буд. 5, кв. 99 Засоби зв'язку не відомі.

представник відповідача:

2.Михайлова Ольга Яківна 

адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1496 від 23.01.2006р.,

53213, Дніпропетровська обл.., м.Нікополь, вул.Шевченко, 201, Нікопольський міськрайонний суд, засоби зв’язку невідомі. 

       Сторона по справі – третя особа:

          Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради

                                                            53200, м. Нікополь, вул. Піддубного, 3, телефон 5-17-76.

                                                                   представник органу опіки та піклування Нікопольської  

                                                                   міської ради Канчук Ігор Іванович

  53200 г. Никополь, ул. Поддубного,3, телефон 5-17-76

                                                                  на Рішення від 16 травня 2012 року Нікопольського 

                                                                  міськрайонного суду, по справі  №2-2809/11, провадження   

                                                                  №2-426-398/2012.

 

                                                  Апеляційна скарга 

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області, далі суд, розглянув цивільну справу №2-2809/11, провадження №2-426-398/2012,  та прийняв Рішення від 16 травня 2012 року, яким визначив місце проживання малолітнього Лисуренка Володимира Володимировича 30 квітня 2002 року народження з його батьком Лисуренко Володимиром Васильовичем за місцем його проживання.

Прийняте рішення суду незаконне, необґрунтоване:

1) судом у неповному обсязі з’ясовані обставини, що мають значення для справи;

2)  невідповідність висновків суду обставинам справи;

3)  порушено норми матеріального та процесуального права.

Це підтверджується тим, що: 

По-1-ше, в судовому засіданні 04.05.2012р. після судових дебатів суд ( ч.1 ст.195 ЦПК України) пішов в нарадчу кімнату виносити рішення. 

Через деякий час, ухвалою від 04.05.2012р., було поновлено розгляд справи.  Суддя БабанінаВ.А. запропонувала відповідачу Лисуренко В.В. подати до суду зустрічну позовну заяву, а позивачу заперечення. Саме у зв’язку з цим було зроблено перерву в судовому засіданні до 16.05.2012р., що протирічить ст.195 ЦПК України. 

Згідно ч.1 ст.195 ЦПК України:

2. Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з’ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.

3. Розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з’ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

Згідно ч.1 ст.123 ЦПК України:1. Відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

Тобто, прийняття зустрічної позовної заяви під час слухання справи протирічить ст.123 ЦПК України. 

Судом було прийнято рішення про подачу зустрічної позовної заяви самостійно, на користь другої сторони.

Відповідачем було подано зустрічний позов, в судовому засіданні 16.05.2012р. судом НЕ ставилось питання про прийняття зустрічного позову до розгляду в одне провадження разом з поданим позовом Лисуренко О.Л. до Лисуренко В.В. у відповідності до ч.1 ст.168 ЦПК України, що є грубим порушенням норм цивільно-процесуального права.

По-2-ге, в рішенні суду від 16 травня 2012 року  Справа 2-2809/11, 2-426-398/2012:

Лисуренко В.В. стверджує,  «стан його здоров'я значно поліпшився із-за відсутності постійного стресу і з нього зняли статус інваліда з дитинства( хвороба серця).», але при цьому в рішенні суду визначено: «В судовому засіданні не були представлені докази, що він дійсно вже не перебуває під диспансерним наглядом з приводу хвороби серця.» 

Суд встановив, що «Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. За заявою Лисуренко В.В. 10.12.2008 року орган опіки і піклування Нікопольської міської ради встановив порядок спілкування Лисуренко В.В. зі своїм сином, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 10.12.2008 року. Лисуренко В.В. 28 червня 2009 року, без згоди матері, забрав сина з будинку де вона проживала з дитиною у своїх батьків.»

Сам ЛисуренкоВ.В. приїздив в цей день, до житлового будинку де я проживала з нашим сином, САМОВІЛЬНО(!) забрав сина Володимира, і поїхав. ЛисуренкоВ.В. в цей же день до міліції, для того, щоб виправдати свої протиправні дії, подав заяву. Але винесено постанову про відмову у відкритті кримінальної справи. У приватному порядку до суду НЕ звертався. 

Маємо те, що 28.06.2009р. Лисуренко В.В., без згоди Лисуренко О.Л., з якою проживала малолітня дити¬на, самовільно, без вирішення питання в судовому порядку, змінив її місце проживан¬ня . 

Суд встановив, що «28.01.2010 року прийнято рішення апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини у Лисуренка В.В. Рішення суду не виконано до цього часу.»

При цьому суд не звернув увагу на те, що мені, Лисуренко О.Л., не дають можливості не те, щоб приймати участь у вихованні дитини, НЕ допускають до сина на протязі трьох років, а взагалі не дають навіть можливості підійти і поряд постояти, подивитись хоча б здаля. 

Представник виконавчого комітету, спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчук І.І. пояснив в судовому засіданні, що «більше десяти раз державний виконавець разом з представниками служби виходив по місцю проживання Лисуренка В.В. для відібрання дитини, але хлопець категорично відмовляється йти до матері, насильно дитину такого віку передати неможливо. При цьому присутні Лисуренко В.В. чи його батьки не здійснювали тиску на хлопця. Державний виконавець складав акт і йшов.»

Але цей представник не пояснив, що ні їх рішення 27.01.2010р.,№17, ні рішення апеляційного суду про відібрання дитини не виконується і тільки з-за того, що цього не хоче НЕ син Лисуренко Володимир, а його батько, Лисуренко Володимир Васильович. Про це сам Лисуренко В.В. заявляв даючи свої пояснення в судовому засіданні. Саме Лисуренко В.В. не дає зустрічатися мені, його мамі, з нашим сином, НЕ дає приймати участь у вихованні нашого сина. Ні він, Канчук І.І.,  як спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради, ні сама ця служба, не прийняли НІЯКИХ заходів для того, щоб навіть їхнє ж рішення було виконано.

Згідно ст.152 СК України:

1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

В процесі розгляду справи і відповідач зі своїм представником адвокатом, і представник служби у справах дітей Нікопольської міської ради тільки прикривались інтересами дитини, при цьому грубо порушували вимоги чинного законодавства про те, що саме «Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.» (ст.ст. 141,150,151 СК України). Про дитину, її інтереси ніхто з них НЕ думав і НЕ думає.

Маючи відповідні повноваження, надані Законом, представники служби у справах дітей Нікопольської міської ради, і спеціаліст Канчук І.І. теж, не змогли, а точніше НЕ хочуть навіть провести зустріч батька з матір’ю, сина з матір’ю окремо від батька, і переговорити у відповідній обстановці, у присутності з фахівцями, врегулювати ті розбіжності, які виникли між ними. А ці самі розбіжності як раз і криються у НЕ бажанні саме батька Лисуренко Володимира Васильовича, щоб його син зустрічався зі своєю мамою. Це при тому, що в судовому засіданні МІЙ син Лисуренко Володимир давав свої відповіді на питання:– «она мне встретиться не предлагает …, она сразу хватает портфель и роется в нем, она прет буром» (це у присутності батька, який не допускає матір до свого сина).  

Маємо відсутність системи державного контролю, що встановлений Законом. Саме це є причиною не виконання і рішення від 28 січня 2010 р., справа № 22ц- 192/2010 р., апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини, і рішення 27.01.2010р., №17, про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні матері Лисуренко О.Л. з малолітньою дитиною Лисуренком В.В. через зустрічі. 

В судовому засіданні Сергєєнко Н.А., класний керівник 4-Б класу Нікопольської середньої загальноосвітньої школи №24, де навчається Лисуренко Володимир, пояснила, що «хлопець з достатнім рівнем інтелектуального розвитку, гарно вчиться, підтримує дружні стосунки з учнями в класі, активний, вихований, поважно ставиться до дорослих і вчителів. За час перебування в школі ним опікується батько: відвідує батьківські збори, шкільні та класні свята, приймав участь у ремонті класної кімнати.» та

«Лисуренко ОЛ. приходить в школу відвідувати сина, але син болісно сприймає візити матері, не хоче з нею спілкуватися, не бере подарунків і тоді Лисуренко О. Л. відносить їх до директора школи і залишає їх там під розписку в її зошиті який спеціально для цього веде. Потім вони просять батька їх забрати.»

На протязі трьох років, що син проживає разом зі своїм батьком, Лисуренко Володимиром Васильовичем, який постійно навіює образ ворога в моїй, Лисуренко Оксани Л. - його матері, особі. Лисуренко Володимиру Васильовичу дуже завзято, активно допомагають: заступник директора по виховній роботі СШ№24 Соляник С.І., заступник директора по виховній роботі серед молодших класів, та класний керівник СергєєнкоН.А.. Навіть с судовому засіданні і заступник директора Соляник С.І., і класний керівник СергєєнкоН.А., розказували про  мої, Лисуренко О.Л., дії по відношенню до свого сина, як агресивні дії з моєї сторони, а не як нормальні дії жінки у якої відібрали дитину, якій не дають вже на протязі кількох років спілкуватися зі своїм сином ні мій колишній чоловік, у першу чергу, ні посадові особи СШ№24. 

Лисуренко В.В. –лишив мене, Лисуренко О.Л., разом з ВИХОВАТЕЛЯМИ СШ№24, батьківських прав – материнства і саме не наданням можливості зустрічатися з своїм сином та приймати участь у його вихованні. Своїми діями вони грубо порушив вимоги чинного законодавства і у першу чергу Сімейного кодексу України.

Чого тільки варті поставлені моєму сину Лисуренко Володимиру, у судовому засіданні, запитання заступником директора по виховній роботі Соляник С.І., про те, чи хоче він, мій син, щоб його мама приходила до школи і хоча б здаля дивилась, любувалась ним?! Та отримала ОЧИКУВАНУ(!) відповідь – НІ! Невже я КАТУВАЛА свого сина, била його смертним боєм, що він зараз відповідає в судовому засіданні завченими словами, про не любов, про НЕНАВІСТЬ до мене, до своєї матері, яка була біля нього у самий тяжкий для нього час. 

Класний керівник СергєєнкоН.А. в судовому засіданні ввела в оману суд, даючи свої  пояснення про те, що вона пропонувала мені, Лисуренко О.Л., залишитися в класі удвох зі своїм  сином і побалакати, вияснити свої відношення… . 

Класний керівник СергєєнкоН.А. не надала можливості в вересні 2011 року залишитися мені, Лисуренко О.Л., під час проведення першого уроку в навчальному році в класі біля свого сина. В судовому засіданні СергєєнкоН.А. стверджувала, що саме я, Лисуренко  О.Л., своїми не бажанням  вийти з класу, цим примусовим видворенням(!!!) мене з класу, по суті зірвано проведення цього уроку. Вчитель-класний керівник при дітях видворяла(!!!) з класу маму одного з учнів, замість того, щоб зразково провести урок, дати можливість побути матері біля СВОГО сина. Як ОЧИКУВАНИЙ результат: проти мене, ЛисуренкоО.Л., налаштовані негативно ВСІ учні цього класу і про що під час судового засідання заявила сама класний керівник СергєєнкоН.А. : «учні готові захищати Лисуренко В. стоячи біля нього і не пускаючи до нього його матір – Лисуренко О.Л..» ... . 

Саме така поведінка класного керівника стала тією причиною, що учню Лисуренко В. стало зле і йому вимушені були надавати медичну допомогу. Про це вона сама засвідчила в судовому засіданні, але ставить це у провину саме мені, Лисуренко О.Л.. 

Заступник директора по виховній роботі СоляникС.І. давала свої свідчення в судовому засіданні. Своїм виступом вона підтвердила те, що вона не прийняла абсолютно ніякої участі по врегулюванню цього конфлікту між батьком та матір’ю по відношенню до дитини, при цьому посилалась на те, що це не входить до її посадових обов’язків. Вона НЕ переговорила ні зі мною, ЛисуренкоО.Л., та не вияснила не тільки як заступник директора по виховній роботі, а як мати своїх дітей, чого мама одного з учнів школи так визиваюче себе веде, чого саме вона приносить одяг, гроші та передає сину через вчителя, через директора, а ці речи потім потоптані, в грязюці повертають Лисуренко Оксані кидаючи через огорожу житлового будинку де я проживаю. При цьому така поведінка Лисуренко Володимира Васильовича осуду у ВИХОВАТЕЛІВ(!) школи НЕ знайшла!

Раз в судовому засіданні класний керівник заявила суду « що вона пропонувала Лисуренко О.Л. залишитися в класі удвох зі своїм сином і побалакати, вияснити свої відношення…» 03.05.2012р.  я, Лисуренко Оксана Л., зі своїм представником, пішла до СШ№24. Знайшли директора, попросили знайти заступника директора по виховній роботі СоляникС.І. та поспілкуватися, а точніше домовитись,  коли можна буде прийти і зустрітися з Лисуренко Володимиром, моїм сином, у неї в кабінеті, або в класі, як пропонувала класний керівник СергєєнкоН.А.. Вона зразу ж заявила, що ця зустріч повинна проходити тільки у присутності представників школи. Ми не тільки погодились, а і запропонували , щоб ця зустріч проходила саме в кабінеті заступника директора , у її присутності, щоб ми могли поговорити з Лисуренко Володимиром, так як з ним розмовляли в судовому засіданні. Де він показав себе розсудливим, відповідав зважено, вів себе дорослою людиною. Так от раз він, мій син, ТАК(!) розмовляв і вів себе в судовому засіданні я і хотіла побалакати з ним у присутності посадових осіб школи, вияснити його взаємовідносини до мене, його мами, убрати ті непорозуміння, які виникли між нами. Але заступник директора СоляникС.І. погукала іще одного заступника директора по виховній роботі з молодшими класами, почали затягувати час спілкування не погоджуючись з нашими пропозиціями, запропонували визвати Лисуренка Володимира молодшого ЗРАЗУ ж з класу і поговорити в коридорі, тому що вони повинні йти на заняття. Заступник директора по виховній роботі СоляникС.І. зразу ж пішла на другий поверх. То зникла, а то знову звідкілясь  з’явилась і другий заступник директора молодших класів, ми вимушені були йти за ними не розуміючи що вони хочуть. Коли піднялись на другий поверх біля нас пройшла бабуся Лисуренка Володимира,  яка почала була ще щось на мене виступати, заявила щоб ця розмова відбулася у присутності батька та її, але по знаку заступника директора СоляникС.І. вона пройшла далі до класу, де знаходився Лисуренко Володимир. 

На питання мого представника як тут опинилась бабуся Лисуренко Володимира, звідки з’явилась бабуся, заступник директора по виховній роботі СоляникС.І. потупившись відповіла щось незрозуміле.     

Ми не збирались іти на урок, ми не збирались так запросто почати спілкуватися з Лисуренко Володимиром і саме у зв’язку з тим, що йому на протязі кількох років тільки й казали що «мама кака, мама кака». Знаючи що вже тут знаходиться бабуся мого сина Лисуренко Володимира, щоб не зривати навчальний процес, ми домовились, що підождемо поки закінчиться урок, і можемо поспілкуватися в кабінеті заступника директора СоляникС.І., АЛЕ! Стало ясно те, що посадові особи школи в особі заступників директора по виховній роботі СоляникС.І. нас просто підставляють. При чому роблять це ВНАГЛУ, тому мною, Лисуренко Оксаною, було прийнято рішення відмовитись від цієї зустрічи  і не травмувати нервову систему мого сина - Лисуренко Володимира , нашим намаганням поговорити  з ним.

Ми зайшли до директора школи, пояснили ситуацію, розказали, що заступники директора зараз нададуть можливість зустрітись з Лисуренко Володимиром, з яким вже переговорила його бабуся, у Лисуренко Володимира буде істерика, посадові особи школи викличуть швидку допомогу, і винними у цій ситуації будемо ми: я, Лисуренко Оксана, та мій представник КоряковА.І.. Я сказала що в цьому «концерті» ми не бажаємо приймати участь,попрощались і пішли зі школи.

Маємо цілеспрямовану психологічну дію на Лисуренко Володимира , мого сина, як з боку свого батька, яка направлена на приниження ролі матері у вихованні свого сина, сприйняття її як агресора, як ворога, яка хоче тільки забрати сина та катувати, якій потрібні тільки одні гроші, а не сам син, як своя кровинка, так і сприяння по створенню цього образу самими учителями СШ №24 м.Нікополя в особі заступників директора по виховній роботі СоляникС.І., …, класного керівника СергєєнкоН.А..  

Те, про що каже Лисуренко-молодший – заучено! Робиться тільки на вимогу батька! На це вказує навіть те, що будучи в коридорі Нікопольської міської ради, в день засідання органу опіки та піклування, мій представник, підійшовши до Лисуренко Володимира сина, у моїй присутності, сказав: «Привет студент!» У мого сина забігали оченята, він не знав, що треба відповідати. Щоб розрядити ситуацію мій представник спитав: «Володя! Как дела?!». Але після цих слів Лисуренко Володимир підхопився і побіг до свого батька за допомогою. Він не знав, що треба відповідати у такій ситуації моєму представнику, який вже задавав питання йому під час судового засідання. 

Агресивно налаштований Лисуренко-старший зразу ж відреагував, він підійшов до мого представника і почав погрожувати «Не лізь в мою сім’ю!», «Я з тобою побалакаю пізніше!», у різкій агресивній формі зразу ж обірвав саму можливість поспілкуватися, продовжити розмову як мені, Лисуренко Оксані, зі своїм сином, його матері, так і моєму представнику. В грубій, агресивній формі пообіцяв моєму представнику продовжити «розібратися» пізніше – «Не лезь в чужую семью!». Лисуренко старший не дав мені, в цей день, навіть постояти біля свого сина!  

Маємо те, що Лисуренко Володимир, мій син, може казати те про що йому казали, але не може нормально реагувати на звичайне звернення до нього знайомої людини! 

Так вести себе може тільки дитина на яку здійснюють постійно психологічний тиск, насаджуючи образ ворога в особі матері і всіх інших осіб, з її сторони!

Посадові особи СШ-24 підтримують у Лисуренко Володимира образ ворога  його матері.

Суд вислухав у судовому засіданні Лисуренко Володимира в присутності класного керівника Сергєєнко Н.А., заступника директора школи Соляник С.І., представника виконавчого комітету Канчука І.О., представників сторін і у відсутність батьків: «Хлопець вільно спілкується з дорослими, вільно висловлює свої думки, відповідає на питання, рівень його мислення та здатність висловлювати свої думки дуже високий для його віку, але не складається враження, що дитина говорить заучено. Суду він пояснив, що сам позвонив і попросив батька забрати його від матері, дідуся і бабусі у яких йому було погано. З матір'ю він не хоче спілкуватися, тому що вона коли приходить в клас, замість того щоб поговорити з ним, хватає його портфель дістає щоденник, зошити. На класному святі з приводу 8 Березня у 2012 році вчинила скандал з батьком при учнях і їх батьках. Коли батько забирає його зі школи і вони зустрінуть матір на вулиці, вона також обзиває батька в присутності людей, всі на них звертають увагу. Йому це неприємно перед учнями, перед постороніми. Хлопець категорично відмовляється жити з матір'ю, просить залишити його з батьком, з ним відчуває себе спокійно і комфортно. Відчувається що з батьком у нього дружні відносини. Крім батька за ним доглядають дідусь і бабуся по батьковій лінії.»

Заочним рішенням 07 липня 2006 р., справа № 2-2128/06, шлюб, зареєстрований між Лисуренко Володимиром Васильовичем та Лисуренко Оксаною Леонідівною 04.08.2001 року відділом РАГС Нікопольського міського управління юстиції Дніпропетровської області за актовим записом № 409, від якого є одна неповнолітня дитина, розірвано.

Ми вінчались в церві, я не бажала розірвання шлюбу, навіть при тому, що Лисуренко Володимир Васильович часто бив не тільки, мене, свою дружину, а і нашого сина!

З 2002 року дитина часто хворіла, була на обліку у лікарів, інвалідність встановлена 10.10.2007р. , операцію на серці проведено 22.10.2007 року, весь цей час я була зі своїм синочком, доглядала, виховувала без батька. Виганяючи зі своєї квартири Лисуренко Володимир Васильович казав: «забирай свого вилупка і йди геть звідси», і я вимушена була піти. Піти разом з нашим сином. 

Незважаючи на те, що я не заперечувала приймати участь Лисуренко Володимиру Васильовичу у вихованні нашого сина, він 28.06.2009 року самовільно змінив місце його проживання.  На той час Лисуренко Володимиру було всього  сім років і два неповних місяці. Змінив самовільно Лисуренко В.В. місце проживання нашої дитини тільки з-за того, що не хотів платити мені аліменти на дитину, на цей час отримує дитячі гроші, має пільги за комунальні послуги … . 

Документи на зняття інвалідності суду не надані. У дитячого лікаря кардіолога відповідних документів, результату переосвідчення з м.Києва мого сина ЛисуренкоВ.В., станом на 04.05.2012р., не було. Тобто наш син потрібен Лисуренко В.В. для отримання пільг за надані послуги, отримання грошей ! 

Суду надано і долучено до матеріалів справи запис голосу Лисуренко Володимира, який він зробив сам, бавлячись з моїм мобільним телефоном, надано відеозапис відпочинку на Дніпрі, на дитячий площадці. Це не я робила запис на диктофон мобільного телефону про те, як мій син любить свою маму, як йому цілує ноги його бабуся … . Але мене дивує як він перемінив своє ставлення до мене, своєї мами, як він почав проявляти до мене свою НАІГРАНУ зневагу, ненависть. 

Згідно ст.171СК України:

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків е забезпечення інтересів своєї дитини.

Надані суду сторонами висновки експертів - психологів не взяті судом і не долучені до матеріалів справи тому, що протирічать вимогам чинного процесуального права – ст.ст. 143-147 ЦПК України, але судом не призначено проведення експертизи незважаючи на те, що сторони заявляли про її проведення.

В Висновку психолога Штанько И.И.: Результаты обследования психоэмоционального обследования и эмоционального отношения  Лисуренко Владимир Владимирович, який суд відмовив долучити до матеріалів справи, Дата обследования  04.04.2011г., Дата заключения  02.04.2012г. є рекомендации: «Для стабилизации эмоц. Состояния ребёнка необходима смена эмоц. Отношений на позитив по отношению друг к другу у родителей Владимира, т.к. благополучие ребёнка напрямую зависит от качества взаимоотношений супругов – его родителей. Позитивное общение необходимо ребёнку и с мамой и с папой.». Такі висновки зроблені під час, коли  класний керівник подзвонила Лисуренко Володимиру Васильовичу про нашу появу в школі і прохання психологу поспілкуватись з сином. ЛисуренкоВ.В. з’явився в школі зі своєю матір’ю, не дали поспілкуватися психологу Штанько И.И. з нашим сином, забравши його з уроків. 

Ні суд, ні відповідач з представником, ні спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчук І.І.,  не почули ці рекомендації.

Мною були надані суду і Повідомлення від 25.12.2009р. депутата від Партії Регіонів Горболіс Н.Б., про те, як мене не допускають до свого сина, але суд його до матеріалів справи не долучив і тільки з-за того, що не було її підпису. Я особисто знову зустрілась з Наталією Борисівною і вона у присутності свідків в Нікопольському міскрайонному суді поставила свій підпис під цим Повідомленням. 

Шановний суд! Прошу прийняти до уваги мої страждання, переживання, як мами, мені дуже важко переносити розлуку зі своїм синочком. Я не можу забрати до себе свою кровинку! Мене лишили не тільки проживання біля мене мого синочка, не тільки зустрічатися з ним, а і навіть підходити і здаля подивитися на нього. Мій синочок росте без материнської ласки. Ким він виросте?!

Зважаючи на вищевикладене, вимог чинного законодавства, Декларації прав дитини, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейного кодексу України, ст.ст.8,55,64,68 Конституції України, керуючись ст.ст. 291,292,294,295,303,307,309 ЦПК України

                                                 Прошу:

1. Скасувати рішення від  16 травня 2012 року Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, справа 2-2809/11, провадження № 2-426-398/2012, і ухвалити нове рішення по суті вимог позовної заяви Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича, третя особа Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини  та відмовити у задоволені повністю зустрічної позовної заяви  Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни про визначення місця проживання дитини.

 

Додаток:

копія апеляційної скарги;

копія Повідомлення;

копія Висновку психолога Штанько И.И.;

квитанція про сплату судового збору.  

         23.05.2012р.                                                                              О.Л.Лисуренко

                                                                         Начальнику відділу освіти та науки  виконкому  

                                                                         Нікопольської міської ради               

                                                                         Камбур Василю Олексійовичу 

                                                                                                   53213, м.Нікополь, вул..Електрометалургів, 3, тел. 5-16-85.

                                                                                        Лисуренко Оксана Леонідівна                                      

                         проживаю¬: 53211, Дніпропетровська об¬ласть,                    

                         м. Нікополь, провулок 

                                                              Заява

Згідно з рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2006 року при розірвання шлю¬бу між сторонами місце проживання дитини з матір'ю встановлено за домовленістю сторін.

28.06.2009р. Лисуренко В.В., без згоди зі мною, Лисуренко О.Л., з якою проживала малолітня дитина, самовільно, без вирішення питання в судовому порядку, змінив її місце проживан¬ня .

Рішенням від 27.01.2010р.№17 виконавчий комітет Нікопольської міської ради визначив спосіб участі матері Лисуренко Оксани Леонідівни у вихованні та спілкуванні з дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем через зустрічі.

Але Лисуренко Володимир Васильович не виконує це рішення і в категоричній формі відмовляє в зустрічах мені, Лисуренко О.Л., зі своїм синочком Лисуренко Володимиром.

Рішенням від 28 січня 2010 р. апеляційний суд Дніпропетровської області, цивільна справа № 22ц- 192/2010 р.,  вирішив: «Відібрати у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути Лисуренко Оксані Леонідівні неповнолітню дитину- сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.» 

Це рішення суду відділом державної виконавчої служби НМРУЮ не виконується на протязі кількох років. Причина одна – сама(?!) дитина не хоче йти до матері, яка над ним знущалась(?!), коли йому було 5-7 років. Тобто саме в той час коли я, ЛисуренкоО.Л., була безперервно біля свого синочка інваліда дитинства, бачила його біль, муки до операції, приймала всі заходи для того, щоб йому було зроблено операцію на серці, постійно була біля свого синочка і під час реабілітаційного періоду і саме в цей час я виходить над ним знущалась?!. Саме завдяки мені, його мамі, мій синочок пройшовши через операцію, став здоровою дитиною, усунені неполадки з серцем і це саме в цей період 5-7 років.  

Але лікарі попередили, що під час росту організму можливий ріст перегородки в серці і знову буде потрібне втручання медиків, можливо знову проводити операцію на серці. 

І ніхто не питає де був весь цей час Лисуренко Володимир Васильович та яку саме допомогу: матеріальну, моральну, надавав своєму сину! А він в цей час взагалі не хотів бачити не тільки мене, свою дружину,  а і свого хворого сина.

При вимогах чинного законодавства, ст.ст. 160-178 СК України, батьки зобов’язані приймати участь у вихованні своїх дітей – це право, це зобов’язання у мене, Лисуренко О.Л., відібрано, при мовчазній згоді, мовчазному спостеріганню посадових осіб.

Лисуренко Володимир Васильович  лишив мене, Лисуренко О.Л., батьківських прав – материнства, не наданням можливості зустрічатися з своїм сином та приймати участь у його вихованні.  Він лишив мене батьківських прав – материнства без будь яких рішень органів судової, виконавчої влади.   І це сталось при наявності рішення і органів опіки та піклування Нікопольської міської ради про надання можливості зустрічатися з сином, і рішення апеляційного суду від 28 січня 2010р. про відібрання у Лисуренко В.В. сина та повернення його матері, … . 

Своїми діями Лисуренко Володимир Васильович  грубо порушив вимоги чинного законодавства.

Згідно ст.153 СК України:

1. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно ст.157 СК України:

1. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

2. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

3. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

На самого Лисуренко В. – мого синочка, йде посилений психологічний вплив, тиск зі сторони саме Лисуренко – батька та його бабусі та дідуся по лінії батька – свекрухи, свекра.

«Для стабилизации эмоц. Состояния ребёнка необходима смена эмоц. Отношений на позитив по отношению друг к другу у родителей Владимира, т.к. благополучие ребёнка напрямую зависит от качества взаимоотношений супругов – его родителей. Позитивное общение необходимо ребёнку и с мамой и с папой.»  - Висновок психолога Штанько И.И. : Результаты обследования психоэмоционального обследования и эмоционального отношения  Лисуренко Владимир Владимирович.  Дата обследования  04.04.2011г. Дата заключения  02.04.2012г..

Моєму синочку Лисуренко Володимиру постійно навіюють образ ворога в моїй особі. І такий образ ворога створює його батько: Лисуренко Володимир Васильович, якому дуже завзято, активно допомагають: заступник директора по виховній роботі СШ№24 Соляник С.І., заступник директора по виховній роботі серед молодших класів, класний керівник Сергєєнко Н.А..

Батько не відпускає свого сина від себе ні на крок, не підпускає сина до своєї матері, проводить до школи, забирає зі школи, ЗАІНТЕРЕСУВАВ вчителів у тому, щоб ті захищали його інтереси по відношенню до свого сина, щоб вони агресивно відносились до мене, матері його сина Лисуренко Оксани Л.. Саме на такі агресивні дії, агресивні відношення до мене, Лисуренко Оксани Л., вказують виступи – свідчення в судовому засіданні, під час розгляду справи за поданим мною позовом, заступника директора по виховній роботі Соляник С.І.,  класного керівника Сергєєнко Н.А..

Навіть в судовому засіданні і заступник директора Соляник С.І., і класний керівник Сергєєнко Н.А., розказували про мої, Лисуренко О.Л., дії по відношенню до свого сина, як агресивні дії з моєї сторони, а не як нормальні дії матері-жінки у якої відібрали дитину, якій не дають вже на протязі кількох років спілкуватися зі своїм сином ні її колишній чоловіка, у першу чергу, ні посадові особи СШ№24.

 Класний керівник Сергєєнко Н.А. в судовому засіданні ввела в оману суд, даючи свої пояснення про те, що вона пропонувала мені, Лисуренко О.Л., залишитися в класі удвох зі своїм сином і побалакати, вияснити свої відношення… . На це мною, Лисуренко О.Л., зразу ж було заявлено, що такого класний керівник не говорила, і тим більше, що від неї такої пропозиції мені не було, зустрітися зі своїм сином один на один в класі можливості не надавала. Тобто класний керівник Сергєєнко Н.А. просто ввела суд в оману. Класний керівник, вчитель БРЕХАЛА(!!!) суду! Підкрслюю:  вчитель(!) БРЕХАЛА(!) СУДУ! 

1.Класний керівник Сергєєнко Н.А. не надала можливості в вересні 2011 року залишитися мені, Лисуренко О.Л., під час проведення першого уроку в навчальному році в класі біля свого сина. В судовому засіданні  вона стверджувала, що саме я, Лисуренко  О.Л., своїми «приреканиями», не бажанням вийти з класу, супротиву примусовому видворенню з класу, по суті зірвала проведення цього уроку. Вчитель-класний керівник при дітях виганяла(!!!) з класу маму одного з учнів, замість того, щоб зразково провести урок, дати можливість побути матері біля СВОГО(!) сина!!! Цей класний керівник відмовила надати можливість мені, Лисуренко Оксані, побачити свою дитину, надати мені, матері, можливість посидіти біля свого сина дивлячись на нього, потрогатись за нього, поласкати свою дитину, … навіть під час проведення уроку. Цей класний керівник зробила з моєї присутності на уроці наглядний урок-виставу негативного відношення до матері. Про який виховний процес ця людина, класний керівник, взагалі може говорити?!

 Як результат: проти мене самої ЛисуренкоО.Л. налаштовані негативно ВСІ учні цього класу і про що під час судового засідання заявила сама(!) класний керівник Сергєєнко Н.А.: «учні готові захищати Лисуренко В. стоячи біля нього і не пускаючи до нього його матір – Лисуренко О.Л..» 

Саме така поведінка класного керівника стала тією причиною, що учню Лисуренко В. стало зле і йому вимушені були надавати медичну допомогу. Про це вона сама, класний керівник Сергєєнко Н.А., засвідчила в судовому засіданні, але ставлячи у провину в цьому саме мені, Лисуренко О.Л..

Не бажання надати мені, матері, посидіти під час уроку біля свого сина, подивитися на свого сина під час процесу навчання, класний керівник Сергєєнко Н.А. показала свою неспроможність виконувати обов’язки вихователя, класного керівника. Вона не має виховних задатків, вона не може виховувати ні дітей, ні впливати з виховним напрямком на самих батьків, матерів. НЕ МОЖЕ!  І те, що вона в школі пропрацювала 23(Двадцять три)(!!!) роки говорить тільки про те, скільки вона наробила(!) шкоди(!) тим дітям, яких вона навчала «доброму».

2.Таким же чином було проведення і свята мам – 8- ме Березня та  «бій» матері за сина, на очах у учнів та їх батьків, проти класного керівника та свого колишнього чоловіка!

Заступник директора по виховній роботі Соляник С.І. давала свої свідчення в судовому засіданні і своїм виступом підтвердила те, що вона не прийняла абсолютно ніякої участі по врегулюванню цього конфлікту між батьком та матір’ю по відношенню до дитини. Вона НЕ переговорила зі мною, ЛисуренкоО.Л., та не вияснила не тільки як заступник директора по виховній роботі, а як мати своїх дітей, чого мама одного з учнів її школи, так зухвало себе веде, чого саме ця мама приносить одяг, гроші та передає сину через вчителя, через директора, а ці речи потім потоптані, в грязюці повертають мені, Лисуренко Оксані, кидаючи через огорожу житлового будинку де я проживаю. При цьому така поведінка Лисуренко Володимира Васильовича, батька дитини, осуду у ВИХОВАТЕЛІВ(!) школи НЕ знайшов і не знаходить!!! Тобто за підтримки саме цих ВИХОВАТЕЛІВ(!) Лисуренко батько лишив мене батьківських прав - материнства, прийняття участі у вихованні дитини, своєї дитини!!! 

Згідно ст.141 Сімейного кодексу України, далі СК України:

1. Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

2. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Згідно ст.151 СК України:

1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Лисуренко Володимир Васильович, разом з посадовими особами СШ№24, обрав форму та методи виховання НАШОГО(!) сина, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

 

3.В день народження Лисуренка Володимира – молодшого, я, Лисуренко О.Л., разом зі своїм представником, ходили поздоровити  мого синочка з днем народження. Прийшли, постукали в ворота, нам відкрив двері воріт сам Лисуренко Володимир Васильович. Але зразу ж сказав: щоб більше сюди не приходили. Закрив двері воріт переді мною, повернувся і пішов. На мої благання погукати сина, щоб привітати з днем народження,  НЕ РЕАГУВАВ . Я вимушена була і далі стукати у двері. Через деякий час двері знову відкрили,  але відкривав вже дідусь. Біля будинку видно було Лисуренка Володимира - мого синочка. На обличчі світилась посмішка, він був радий бачити мене, свою матір, у нього було бажання зустрітися зі мною, він сприймав і сприймає мої домагання, як гру, але поряд стояв його тато, який поглядом вказував йти до будинку. В цей день я, Лисуренко Оксана, зі своїм синочком так і не зустрілась.

Раз в судовому засіданні класний керівник заявила суду « що вона пропонувала Лисуренко О.Л. залишитися в класі удвох зі своїм сином і побалакати, вияснити свої відношення…» 03.05.2012р. я, Лисуренко О.Л., і мій представник, пішли до СШ№24. Знайшли директора школи, пояснили мету своєї появи, попросили допомогти знайти заступника директора по виховній роботі та поспілкуватися, а точніше домовитись, коли можна буде прийти і зустрітися з Лисуренко Володимиром – моїм синочком, у неї в кабінеті, або в класі, як пропонувала класний керівник. Директор школи зразу ж погодилась, але попросила, щоб ця зустріч повинна проходити тільки у присутності представників школи. Ми не тільки погодились, а і запропонували , щоб ця зустріч проходила саме в кабінеті заступника директора, у присутності не тільки заступника директора, а і класного керівника, але щоб ми могли поговорити з Лисуренко Володимиром, так, як з ним розмовляли в судовому засіданні. В судовому засіданні він показав себе розсудливим, відповідав зважено, вів себе дорослою людиною. Так от раз він, ЛисуренкоВ.В. – мій син, так розмовляв і вів себе в судовому засіданні, ми і хотіли побалакати з ним у присутності посадових осіб школи, вияснити його взаємовідносини до мене, його матері, убрати ті непорозуміння, які виникли між нами. 

Через деякий час ми зустрілись, але заступник директора Соляник С.І. погукала іще одного заступника директора по виховній роботі з молодшими класами, почали затягувати час спілкування не погоджуючись з нашими пропозиціями, запропонували визвати Лисуренка Володимира молодшого зразу ж з класу і поговорити, тому що вони повинні йти на заняття. При цьому заступник директора по виховній роботі з молодшими класами відлучилась. Заступник директора по виховній роботі Соляник С.І. не погоджуючись з нашими пропозиціями, через деякий час пішла на другий поверх, звідкілясь з’явилась і другий заступник директора молодших класів, ми вимушені були йти за ними не розуміючи, що вони хочуть. Коли піднялись на другий поверх біля нас пройшла бабуся Лисуренка Володимира, яка почала була ще щось виступати на мого представника, але по знаку заступника директора Соляник С.І. пройшла далі до класу де знаходився мій синок - Лисуренко Володимир. 

На питання мого представника, як тут опинилась, звідки з’явилась бабуся, заступник директора по виховній роботі Соляник С.І. потупившись відповіла щось незрозуміле.     

Ми не збирались іти на урок, ми не збирались так запросто почати спілкуватися з Лисуренко Володимиром і в коридорі, біля класу з моїм синочком, і саме у зв’язку з тим, що йому на протязі кількох років тільки й казали, що його «мама кака, мама кака». Знаючи, що вже тут знаходиться бабуся Лисуренко Володимира, щоб не зривати навчальний процес, ми домовились, що підождемо поки закінчиться урок, і можемо поспілкуватися в кабінеті заступника директора, але! Нам стало зрозуміло те, що посадові особи школи, в особі заступників директора по виховній роботі Соляник С.І. нас просто підставляють. При чому роблять це ВІДКРИТО(!),  тому я, Лисуренко О., разом зі своїм представником, прийняла рішення відмовитись від цієї зустрічі  і не травмувати нервову систему Лисуренко Володимира нашим намаганням поговорити  з ним. 

Ми зайшли до директора школи, пояснили ситуацію, розказали, що заступники директора СШ№24 зараз нададуть можливість зустрітись з Лисуренко Володимиром, з яким вже переговорила його бабуся, у Лисуренко Володимира буде істерика, посадові особи школи викличуть швидку допомогу, і винними у цій ситуації будемо ми: я, Лисуренко Оксана, та мій представник. Я сказав що в цьому «концерті» ми не бажаємо приймати участь, попрощались і пішли зі школи.

З вище викладеного треба зробити ВИСНОВОК: 

--- заступник директора по виховній роботі крім складення, написання документів про проведену роботу по вихованню(?) учнів школи, по проведенню заходів(?) по вихованню АБСОЛЮТНО(!) ніякої конкретної виховної роботи по практичному припиненню скандалів між батьками та їх дітьми НЕ робить, НЕ займається! Як пояснила заступник директора Соляник С.І.  це не  входить в її посадові обов’язки.

Тобто, маємо цілеспрямовану психологічну дію на Лисуренко Володимира – молодшого, як з боку свого батька, яка направлена на приниження ролі матері у вихованні свого сина, сприйняття мене, матері свого сина, як агресора, так і сприяння по створенню цього образу самими учителями СШ №24 м.Нікополя в особі заступників директора по виховній роботі Соляник С.І., класного керівника Сергєєнко Н.А..  

В процесі судового засідання син Лисуренко В. робив такі висловлювання, навіть ЗАЯВИ: «она мне встретиться не предлагает …».  

4.Те, про що каже Лисуренко-молодший – заучено! Робиться тільки на вимогу батька! На це вказує навіть те, що будучи в коридорі Нікопольської міської ради перед засіданням органу опіки та піклування, мій представник підійшовши до Лисуренко Володимира - мого сина, у моїй присутності,  сказав: «Привет студент!» У мого синочка забігали очі, він не знав, що треба відповідати. Таку поведінку мого сина побачив і зрозумів і мій представник. Щоб  розрядити ситуацію мій представник спитав: «Володя! Как дела?!». Але після цих слів Лисуренко Володимир підхопився і побіг до свого батька за допомогою. Він не знав, що треба відповідати у такій ситуації ні мені його матері, ні моєму представнику, який вже задавав питання йому під час судового засідання. 

Агресивно налаштований Лисуренко-старший зразу ж відреагував, він підійшов до мого представника і почав погрожувати «Не лізь в мою сім’ю!», «Я з тобою побалакаю пізніше!», у різкій агресивній формі зразу ж обірвав саму можливість поспілкуватися, продовжити розмову як моєму представнику, так і мені самій зі своїм сином. 

Маємо те, що Лисуренко Володимир – молодший може казати те про що йому казали, але не може нормально реагувати на звичайне звернення до нього знайомої людини! 

Так вести себе може тільки дитина на яку здійснюють постійно психологічний тиск, насаджуючи образ ворога в особі матері і всіх інших осіб, з її сторони!

5. Заступник директора по виховній роботі Соляник С.І. в судовому засіданні стверджувала,  вводячи суд в оману, що з мого сина знято інвалідність. Інвалідність офіційно не знято так як Лисуренко В.В. в жовтні –листопаді 2011року не повіз сина Лисуренко Володимира на обстеження до лікарні.

6. Класний керівник Сергєєнко Н.А. як тільки я, Лисуренко О.Л., прихожу до школи, ЗРАЗУ ж дзвонить Лисуренко Володимиру Васильовичу, який негайно приїздить до СШ №24 і приймає участь у провокаційних діях проти мене.

Я навіть до школи прийти НЕ можу і хоча б здаля подивитися на свого синочка. 

7. Лисуренко В.В. не дає можливості навіть дзвонити нашому сину мені по мобільному телефону.

Тобто мій синочок повністю ізольований від мене, своєї мами.

На підставі викладеного, вимог чинного законодавства, 

 ПРОПОНУЮ:

1. ЗОБОВ’ЯЗАТИ  заступника директора по виховній роботі, класного керівника провести зустріч-бесіду або в своєму кабінеті, або в класі, між мною, ЛисуренкоО.Л., та моїм синочком, Лисуренко Володимиром,  у присутності посадових осіб СШ№24, за відсутності(!) Лисуренко Володимира Васильовича. Таким чином, щоб ми могли поговорити з моїм сином Лисуренко Володимиром так, як з ним розмовляли в судовому засіданні, де він показав себе розсудливим, відповідав зважено, вів себе дорослою людиною. Раз він, ЛисуренкоВ.В., мій син, так зважено розмовляв і вів себе в судовому засіданні, треба щоб він побалакав зі мною, своєю мамою, у присутності посадових осіб школи. Треба вияснити його взаємовідносини до мене, своєї мами, вияснити взаємні претензії, вияснити у чому справа, убрати, усунути ті непорозуміння, які виникли між нами.

Я стверджую! Проблему між мною та моїм синочком створено на рівному місці: батько насаджує образ ворога в особі матері своєму сину, а посадові особи СШ – 24, підтримують цей образ ворога та сприяють скоєнню злочинних дій по відношенню до мене самого Лисуренко В.В. старшого. 

2.Заступнику директора по виховній роботі, класному керівнику ДОЗВОЛЯТИ(!) мені, Лисуренко О.Л., іноді бути присутньою на заняттях в класі, біля свого сина, поряд зі своїм сином! ОБОВ’ЯЗКОВО!

З повагою 

20.08.2012р.                                                                     О.Л.Лисуренко

Судова палата по цивільним справам                                                                                                      

апеляційного суду Дніпропетровської області

49000,  м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 13

       

Лисуренко Оксана Леонідівна

проживаю: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пров. 

                                                             справа  №22-ц/490/10274/12

                                                    Заява 

Апеляційним судом Дніпропетровської області 10 грудня 2012 року, в судовому засіданні, було прийнято ухвалу про те, що кожної неділі представник служби у справах дітей повинен організувати зустріч мені, ЛисуренкоО.Л., з моїм сином, Лисуренко В.В., за відсутності мого колишнього чоловіка, батька дитини.

11 грудня 2012 року, у зв’язку з тим, що я знаходилась на вихідному, я звернулась до Канчук Ігоря Івановича … - працівника служби у справах дітей, з проханням організувати таку зустріч з моїм сином саме в цей день, АЛЕ! Канчук І.І. поставив мене до відому про те, що поки він не отримає копію належно завіреної ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012 року, він ніяких зустрічей ні організовувати, ні проводити не буде. Таку відповідь мені він дав незважаючи на те, що я йому нагадала про те, що він сам був присутній в судовому засіданні і при ньому було судом проголошено вступну та резолютивну частину цієї ухвали. І що сам Ігорь Іванович запевнив суд, що він зможе організувати такі зустрічі мені з моїм синочком один раз на неділю. 

Я бачу, що навіть при наявності ухвали суду про надання можливості зустрічатись мені зі своїм синочком хоча б один раз в неділю посадова особа навіть служби у справах дітей не квапиться виконувати це рішення суду. 

Прошу якомога скоріше надіслати копію належно завіреної ухвали від 10.12.2012р. апеляційного суду Дніпропетровської області, справа №22-ц/490/10274/12, за моїм позовом до ЛисуренкоВ.В.  … про  визначення місця проживання дитини, як на мою адресу вказану вище, так і на адресу Служби у справах дітей Нікопольської міської ради: 53200, м.Нікополь, вул..Піддубного,3.

Будь ласка! Не зволікайте! Якомога скоріше надішліть ухвалу від 10.12.2012р. на мою та адресу служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

З повагою

12.12.2012р.                                                                             О.Л.Лисуренко

                   УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

49000, м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 13, тел. 744-69-96

Рекомендоване

20.12.2012 р.

№22-ц/490/7206/12(77)

Лисуренко О.Л. 

Пров.  м.Нікополь, 53200

 Апеляційний суд Дніпропетровської області надсилає на Вашу адресу копію ухвали від 10 грудня 2012 року за апеляційною скаргою Лисуренко Оксани Леонідівни на рішення Нікопольського міськрайонного суду дніпропетровської області від 16 травня 2012 року за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича про визнання місця проживання дитини , зустрічну позовну заяву Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни про визнання місця проживання дитини, для відома.

Додаток: копія ухвали      1арк.

Помічник судді

апеляційного суду        

Дніпропетровської області:                                                                       Завідонова К.Д.

*490*3601653*1*

Справа №22-ц/490/7206/12                                                                              Головуючий у 1-й інстанції - Бабаніна В. А.    

                                                                                                                                                  Доповідач - Макаров М.О.

УХВАЛА

10 грудня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:        ^

готовуючого судді - Макарова М О. суддів - Гайдук В.І., Міхеєвої В.Ю при секретарі - Завідоновій К Д розіглянувши в відкритому судовому засіданні в м Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Лисуренко Оксани Леонідівни на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року по справі за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича, третя особа- Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни, третя особа Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -                

Встановив:

У жовтні 2010 року Лисуренко О Л. звернулася до суду із позовом до Лисуренко В.В. про визначення місця проживання дитини, в якому просила визначити місце проживання її малолітнього сина Лисуренко Володимира Володимировича, 30 квітня 2002 року народження, з нею, залишивши його на її утриманні.

У травні 2012 року Лисуренко В.В. звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визначити місце проживання  малолітнього сина Лисуренко Володимира Володимировичі, 30 квітня 2002 року народження, з ним, залишивши сина на його повне утримання. 

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року визначено місце проживання малолітнього Лисуренко В.В. з батьком Лисуренко В.В., за місцем його проживання.        

В апеляційній скарзі Лисуренко О.Л. посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та матеріального права, невідповідність висновків суду матеріалам справи у  зв'язку з чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі.

Під час розгляду апеляційним судом апеляційної скарги позивача, із пояснень сторін, дитини в судовому засіданні вбачається, що між сторонами та дитиною склалися не прості стосунки, а також встановлено, що малолітній дитині не було надано жодної реальної нагоди, аби поновити стосунки із своєю матір'ю у спокійній атмосфері та не було забезпечено можливості вільно виявити свої почуття до матері поза зовнішнім впливом.                

У зв'язку з чим, до прийняття рішення по справі колегія суддів, з урахуванням положень ч.1 ст. 4, п «с» ст. 7 Конвенції «Про контакт з дітьми» (Страсбург-2003), яка ратифікована Законом України  №166-V від 20 вересня 2006 року, якою передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним; під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для забезпення перед приняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв  батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб вважає можливим забезпечити позов шляхом надання можливості спілкування, з метою встановлення контакту, матері Лисуренко О.Л. з малолітньою дитиною  Лисуренко В.В., 30 квітня 2002 року народження, періодично 1 раз на тиждень, в присутності органу опіки та піклування за їх місцем знаходженням.        

Керуючись ст.ст. 152, 153, 210, 304 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:        

Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгляду справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

Копію цієї хвали  надіслати Органу опіки та піклувіання Нікопольської міської ради

Дніпропетровської області, Лисуренко Оксані Леонідівні, Лисуренко Володимиру Васильовичу для виконання:

Ухвала підлягає негайному виконанню.

                                                     Міському голові Р.Токарь 

                                                                     53213, м.Нікополь, вул..Електрометалургів, 3.

                                                           Лисуренко Оксана Леонідівна                                      

  проживаю¬: 53211, м.Нікополь, 

                                                                   Скарга

В 2008 році мій колишній чоловік ЛисуренкоВ.В., разом зі своїми батьками, вигнав мене з квартири №99 по вул.. Першотравнева №5 в м.Нікополі. При цьому вони у мене забрали ключі від цієї квартири, сказав мені з нецензурними словам: «Забирай свого вилупка і … пішла геть!» 

28.06.2009р. Лисуренко В.В., без згоди зі мною, Лисуренко О.Л., з якою проживала малолітня дитина, самовільно, без вирішення питання в судовому порядку, змінив її місце проживан¬ня.

Рішенням від 27.01.2010р.№17 виконавчий комітет Нікопольської міської ради визначив спосіб участі матері Лисуренко Оксани Леонідівни у вихованні та спілкуванні з дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем через зустрічі.

Але Лисуренко Володимир Васильович не виконує це рішення і в категоричній формі відмовляє в зустрічах мені, Лисуренко О.Л., зі своїм синочком Лисуренко Володимиром.

Рішенням від 28 січня 2010 р. апеляційний суд Дніпропетровської області, цивільна справа № 22ц- 192/2010 р.,  вирішив: «Відібрати у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути Лисуренко Оксані Леонідівні неповнолітню дитину- сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.» 

Це рішення суду відділом державної виконавчої служби НМРУЮ не виконується на протязі кількох років. Причина одна – сама(?!) дитина не хоче йти до матері, яка над ним знущалась(?!), коли йому було 5-7 років. Тобто саме в той час коли я, ЛисуренкоО.Л., була безперервно біля свого синочка інваліда дитинства, бачила його біль, муки до операції, приймала всі заходи для того, щоб йому було зроблено операцію на серці, постійно була біля свого синочка і під час реабілітаційного періоду і саме в цей час я виходить над ним знущалась?!. Саме завдяки мені, його мамі, мій синочок перенісши операцію, став здоровою дитиною, усунені захворювання серця і це саме в цей період 6-7 років.  

В Нікопольському міськрайонному суді на розгляді знаходиться справа №2-2809/11 за позовом Лисуренко О.Л. до Лисуренко В.В. про визначення місця проживання дитини.

Рішення Нікопольським міськрайонним судом, суддя БабанінаВ.А., мені у позові відмовлено, місце проживання залишено по місцю проживання його батька. Але! Проживає мій синок з дідусем та бабусею в їх житловому будинку, щоб не мішати жити своїм життям його батьку ЛісуренкоВ.В.. Тому що Лисуренко В.В. почав проживати з жінкою у якої теж є син десяти років від першого шлюбу. 

Мною подано апеляційну скаргу на рішення Нікопольського міськрайонного суду, на цей час вже відбулось кілька судових засідань.

В жовтні 2012 року я вимушена була прийти за допомогою до Канчука Ігоря Івановича, спеціаліста служби у справах дітей Нікопольської міської ради. Я попросила Ігоря Івановича щоб він допоміг зустрітись мені зі своїм синочком – ЛисуренкоВ.В.. Незважаючи на те, що є рішення апеляційного суду про відібрання від Лисуренко В.В. сина Лисуренко Володимира та передачі його мені, Канчук І.І. відповів мені: « А что я смогу сделать, я его (Лисуренко В.В.) вижу почти каждый день, я ему говорю, чтоб он не запрещал вам общаться с сыном. Я ни чем помочь Вам не могу. Вам надо только с ним решать, договариваться.» Я ніяк не змогла переконати КанчукаІ.І. надати мені допомогу  і це при наявності відповідного рішення апеляційного суду.

На мої прохання, умовляння допомогти мені зустрітись зі своїм сином, Канчук І.І. пожав плечима і сказав: «Мы ни чем помочь Вам не можем.» та показав на двері. На цьому 19.10.2012р. наша зустріч, розмова з ним була закінчена.

10.12.2012 року відбулось наступне судове засідання апеляційного суду Дніпропетровської області. В судовому засіданні Канчук І.І. поставив до відому колегію суддів про те, що тільки служба у справах дітей  Нікопольської міської ради, і саме ця(!) служба, а не будь хто з інших посадових осіб, має право і може(!) провести зустріч дитини з її матір’ю, за відсутності батька. Проти того, щоб такі зустрічі відбувалися в грудні 2012р. – січні 2013р. не заперечували ні сам батько – ЛисуренкоВ.В., ні КанчукІ.І.. 

Ухвалою від 10.12.2012 року апеляційний суд Дніпропетровської області зобов’язав службу у справах дітей Нікопольської міської ради проводити один раз на неділю зустрічі мене, Лисуренко О.Л., зі своїм синочком – Лисуренко Володимиром, в приміщенні служби у справах дітей, у присутності КанчукаІ.І., але за відсутності Лисуренко В.В..

Копію належно завіреної ухвали суду я в цей же день не отримала у зв’язку з тим, що судове засідання закінчилось після 17-00. 

На наступний день, 11.12.2012р., я прийшла до КанчукаІ.І. і попросила його організувати зустріч зі своїм синочком в цей день і саме у зв’язку з тим, що у мене в цей день був вихідний. На це моє прохання Канчук І.І. відповів: «У меня нет документа об организации Вам встречи с вашим сыном, а без «ухвали суду» я не могу.» 

Ні на які вмовляння, прохання, нагадування того, що він сам був присутній в судовому засіданні де обіцяв колегії суддів організовувати кожної неділі такі зустрічі мені зі своїм синочком,  Ігорь Іванович не реагував. Він тільки мені і відповів: «Без определения суда (ухвали) –нет! Встреч не будет!» На цьому наша зустріч, розмова була закінчена.

Маємо те, що при наявності рішення від 28 січня 2010 р. апеляційного суду про відібрання  у Лисуренко Володимира Васильовича та повернення мені, Лисуренко О.Л., неповнолітню дитину- сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження, ухвали від 10.12.2012 року про організацію зустрічей Лисуренко О.Л. з сином Лисуренко Володимиром Канчук Ігор Іванович не виконує ці рішення суду. Посадова особа служби у справах дітей Нікопольської міської ради діє на користь не(!) дитини, а однієї з сторін.

Чи може і далі працювати Канчук І.І. на цій посаді вирішувати Вам, але я прошу ЗОБОВ’ЯЗАТИ(!) його, посадових осіб служби у справах дітей Нікопольської міської ради, виконувати рішення суду і організовувати проведення зустрічей один раз на неділю мені, ЛисуренкоО.Л. зі своїм синочком Лисуренко Володимиром, 30 квітня 2002 року народження, за відсутності батька дитини – Лисуренко В.В..

Будь ласка! Не відмовте! Допоможіть посадовим особам служби у справах дітей Нікопольської міської ради виконувати рішення суду!

З повагою

18.12.2012р.                                                                        О.Л.Лисуренко     

Судова палата по цивільним справам                                                                                                      

апеляційного суду Дніпропетровської області

49000,  м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 13

       

Лисуренко Оксана Леонідівна

проживаю: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пров. 

                                                                         справа  №22-ц/490/7206/12

Мною, Лисуренко О.Л., отримано копію ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12 , в кінці грудня 2012р.. З цією ухвалою я зразу ж звернулась до представника органу опіки та піклування – Канчука І.І. – що підстав відмовляти мені в організації зустрічей з моїм сином вже не має, та проханням якомога скоріше організувати мені зустріч з моїм сином. 

Канчук І.І. погодився, але зустріч було призначено тільки на 02.01.2013р. на 17-00. 

Зустріч моя з моїм сином відбулась в приміщенні служби у справах дітей Нікопольської міської ради, але з грубим порушенням умов  ухвали від 10.12.2012р., а саме: в приміщенні служби у справах дітей були я, ЛисуренкоО.Л., КанчукІ.І., мій син Лисуренко Володимир Володимирович та його батько – Лисуренко Володимир Васильович. 

Лисуренко Володимир Васильович ні на одну хвилинку не виходив з приміщення. При цьому казав: «Он не хотел идти сюда!» На мої зауваження, що самого Лисуренка  Володимира Васильовича не повинно бути в приміщенні під час нашої зустрічі – не реагував. На таку поведінку Лисуренка - батька Канчук І.І. не реагував, вийти з приміщення не пропонував. У мене склалось таке враження, що Канчук І.І. так вів себе умисно, всім своїм видом, поведінкою давав мені зрозуміти, що я одна зі своїм сином, у його присутності, без батька, НЕ залишусь.

Як посприяти тому, щоб Канчук І.І. добросовісно виконав ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області я не знаю.  

Будь ласка! Зобов’яжіть Канчука І.І. виконувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12 ,  і організовувати мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича. 

Час іде, вже пройшов грудень 2012р., вже почався січень 2013р., через десять днів буде судове засідання, а КанчукІ.І. до цього часу НІ ОДНОГО РАЗУ НЕ ОРГАНІЗУВАВ МЕНІ ЗУСТРІЧ  З МОЇМ СИНОМ БЕЗ УЧАСТІ БАТЬКА - Лисуренко В.В.. 

Канчук І.І. мотивує присутність ЛисуренкоВ.В.-старшого тим, що мій син НЕ ХОЧЕ приходити на зустріч зі мною! Це не так! Мій син вже все прекрасно розуміє, і так себе веде тільки з-за того, що так йому наказав його батько.

Наступну нашу зустріч Канчук І.І. пообіцяв організувати і провести 10.01.2013р. о 10.00 годині. Я не хочу щоб Лисуренко – старший знову був присутній під час моєї зустрічі зі своїм сином.

Будь ласка! 

Зобов’яжіть Лисуренко Володимира Васильовича не підходити до місця зустрічі на відстань не менше 300 метрів.

Встановити час, на протязі якого повинна відбуватись наша зустріч,  – на протязі однієї, двох, трьох годин … .

З повагою

03.01.2013р.                                                                              О.Л.Лисуренко

ВИКОНАВЧИЙ КОМІТЕТ НІКОПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

вул. Електрометалургів, 3, м. Нікополь, Дніпропетровська область, 53200, тел.5-04-76, факс(05662)5-13-25,

www.adm.nikopol.net, e-mail: inform@nikopol.net

04.01.2013 №26 

на№        Л-1682        від        18.12.2012 р.

Лисуренко О.Л.

м. Нікополь

Шановна Оксано Леонідівно!

Ваша скарга від 18 грудня 2012 року отримана та прийнята до відома. З метою виконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012 року щодо організації один раз на тиждень зустрічей Вас із сином Лисуренко Володимиром Володимировичем повідомляємо наступне:

станом на 11 грудня 2012 року ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області не була отримана.

28 грудня 2012 року вищезазначена ухвала надійшла до служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

На виконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року справа № 22-ц/490/7206/12 спеціалістом служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчуком І.І., 02 січня 2013 року було організовано зустріч сина Володимира з Вами.

Під час зустрічі Ви мали нагоду зустрітися та поспілкуватися з малолітньою дитиною Лисуренком Володимиром Володимировичем в присутності спецілістів служби у справах дітей Нікопольської міської ради без участі батька Лисуренка Володимира Васильовича

В подальшому один раз на тиждень, буде продовжено організацію зустрічей Вас з сином Володимиром в приміщенні служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

Про день та час проведення зустрічей: з сином Володимиром з Вами буде попередньо узгоджуватися та повідомлятися в телефонному режимі.                

               Міський голова                                                                            Р.І. Токар

Дуксова Денисов Канчук

Судова палата по цивільним справам                                                                                                      

апеляційного суду Дніпропетровської області

49000,  м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 13

       

Лисуренко Оксана Леонідівна

проживаю: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пров. 

                                                                         справа  №22-ц/490/7206/12

                                                         Клопотання

Копію ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12 , отримано учасниками судового процесу в кінці грудня 2012р., якою ухвалено: 

Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгялу справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

До цього часу службою у справах дітей Нікопольської міської ради організовано мені з моїм синочком зустрічі тільки два рази. При цьому ні одного разу наша зустріч, між мною та моїм сином, у присутності представника органу опіки та піклування, без участі батька Лисурено В.В., не(!) відбувалась. Лисуренко Володимир Васильович кожного разу був присутній під час зустрічі. КОЖНОГО РАЗУ! 

10.01.2013р. він також був присутній – відпустив від себе нашого сина, а сам стояв біля дверей приміщення, де відбувалась наша короткочасна(!) , 1-2 хвилини, зустріч.

Син, зайшовши до приміщення, пред’явив до мене претензії: чого я приходила до школи з юристом та своєю(?!) появою(?!) зривала(?!) урок. Після цього вийшов з приміщення.

Пояснити, що я зробила не так, що він так до мене відноситься, свої претензії до мене, мій синок не зміг і взагалі ухилився від цієї розмови. 

Представник органу опіки та піклування виходив розмовляти з Лисуренко Володимиром Васильовичем та моїм сином, але хвилин через 5-10 зайшов до приміщення, де залишалась я, та поставив мене до відому про те, що мій син НЕ ХОЧЕ(!) зі мною(!), своєю мамою(!), зустрічатись! 

Мій синок, з незрозумілих для мене підстав, відмовляється від мене, своєї мами?!

Як розуміти таку поведінку батька Лисуренко Володимира Васильовича, представників органу опіки та піклування по НЕ(!) виконанню ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області я не знаю!

Будь ласка! Зобов’яжіть представників органу опіки та піклування виконувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12 ,  і організовувати мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича. 

До цього часу представники органу опіки та піклування НІ ОДНОГО РАЗУ НЕ ОРГАНІЗУВАЛИ МЕНІ ЗУСТРІЧ  З МОЇМ СИНОМ БЕЗ УЧАСТІ БАТЬКА - Лисуренко В.В.. 

Я стверджую, що мій син НЕ ХОЧЕ зустрічатись зі мною тільки з-за того, що так йому наказує батько – ЛисуренкоВ.В.! 

Будь ласка! 

Зобов’яжіть Лисуренко Володимира Васильовича не підходити до місця зустрічі на відстань не менше 300 метрів.

Встановити час, на протязі якого повинна відбуватись наша зустріч,  – на протязі не менше як три години та за відсутності Лисуренко Володимира Васильовича.

З повагою

11.01.2013р.                                                                              О.Л.Лисуренко

Судова палата по цивільним справам                                                                                                      

апеляційного суду Дніпропетровської області

49000,  м. Дніпропетровськ, вул. Харківська, 13

       

Лисуренко Оксана Леонідівна

проживаю: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, 

                                                                         справа  №22-ц/490/7206/12

                                                         Клопотання

15.01.2013 року відбулась наступна зустріч між мною та моїм синочком Лисуренко Володимиром в приміщенні служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

Коли я прийшла до служби у справах дітей то там вже був батько Лисуренко Володимир Васильович з нашим сином Лисуренко Володимиром. За мною до приміщення служби у справах дітей зашли мій син та його батько Лисуренко Володимир Васильович, спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І.. 

Спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І. зразу, чого не було раніше, запросив пройти та присісти до столу нашого сина Лисуренко Володимира.  

Після цього Канчук І.І. дав моєму сину чистий аркуш та кулькову ручку та сказав: Пиши, вот переписывай с листа, а Вы, Оксана Леонидовна, разговаривайте с ним (с сыном Лисуренко Владимиром), пока он будет переписывать текст. 

За цей дуже короткий час, поки синок переписував наданий йому текст Ігорем Івановичем, я зверталась до свого синочка, намагаючись вияснити причини, чим я так скривдила його, чим я перед ним так завинила, що він так відноситься до мене, своєї мами. Але мій син на мої запитання, мольби, прохання відповісти, мовчав, він переписував текст даний спеціалістом служби у справах дітей Канчуком І.І. своєю рукою на чистий аркуш.

Батько Лисуренко Володимир Васильович весь цей час нашої короткої зустрічі був в другому приміщенні і стояв біля дверей та всі слова, з якими я зверталась до свого синочка, чув.

Після того, як мій синок Лисуренко Володимир дописав з аркуша, Ігорь Іванович сказав: Ну всё! Иди.

І вони, мій синок Лисуренко Володимир, та його батько пішли зі служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

Після цього, на моє прохання, Ігор Іванович дав мені можливість ознайомитись з тим, що переписав з аркуша мій синок. Це була відмова розмовляти мого сина зі мною. На цьому аркуші я написала при яких умовах відбувалось написання цієї заяви і розписалась.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12, ухвалено: 

Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгялу справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

ПОВТОРЮЮ ЗНОВУ: до цього часу службою у справах дітей Нікопольської міської ради організовано мені з моїм синочком зустрічі кілька разів. При цьому ні одного разу наша зустріч, між мною та моїм сином, у присутності представника органу опіки та піклування, без участі батька Лисурено В.В., не(!) відбувалась. Лисуренко Володимир Васильович кожного разу був присутній або в самому приміщенні, або біля дверей цього приміщення, під час зустрічі. КОЖНОГО РАЗУ!  Про це свідчить і Акт служби у справах дітей від 02.01.2013р.: «під час зустрічі матері з дитиною батько був присутній в приміщенні, так як він привів дитину до служби у справах дітей Нікопольської міської ради.».

15.01.2013р. він також був присутній – стояв біля дверей приміщення, де відбувалась наша короткочасна(!) зустріч – поки мій син переписував текст наданий йому КанчукомІ.І..

Цього разу мій синок не промовив до мене ні одного слова. Це яку ж тяжку моральну травму повинна я була нанести своєму синочку в віці шість – сім років, коли я доглядала за ним до проведення операції йому на серці та після її проведення, щоб мій синок відвернувся від мене, не хотів ВЗАГАЛІ(!) мене ні бачити, ні чути?!

Зі слів спеціаліста служби у справах дітей КанчукаІ.І.  – сьогодні,18.01.2013р.,  Лисуренко Володимир Васильович взагалі відмовився приводити нашого синочка на зустріч зі мною. Я попросила КанчукаІ.І. оформити цю відмову належним актом, що він і пообіцяв зробити 22.01.2013р..

На мою скаргу міському голові Токарю Р.І. я отримала відповідь від 04.01.2013 №26  на №Л-1682 від 18.12.2012 р., в якій вказано: «На виконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року справа № 22-ц/490/7206/12 спеціалістом служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчуком І.І., 02 січня 2013 року було організовано зустріч сина Володимира з Вами.

Під час зустрічі Ви мали нагоду зустрітися та поспілкуватися з малолітньою дитиною Лисуренком Володимиром Володимировичем в присутності спецілістів служби у справах дітей Нікопольської міської ради без участі батька Лисуренка Володимира Васильовича.»

Як я розумію то підтримки у міського голови, виходячи з цієї відповіді,  я не отримала … .

Такою своєю поведінкою і батько Лисуренко Володимир Васильович, і посадові особи служби у справах дітей Нікопольської міської ради з мого синочка Володимира роблять морального урода, порушують саму його психіку! І як я розумію, то у мого синочка вже з’явилась неприязнь не тільки до мене, як до своєї мами, а і до жінок взагалі. Як наслідок у мого синочка можуть бути проблеми з дівчатами, а в майбутньому зі своєю дружиною … . І все тільки з-за того, що йому НЕ ВИСТАЧАЄ, НЕМАЄ любові своєї мами! Про те, що коли він, мій синок Володимир, стане дорослим та пред’яве свої претензії до свого батька – що він, Лисуренко Володимир Васильович,  лишив нашого синочка материнської любові, виростив з нього жінконенависника! Це мене не хвилює! Що посієш – те й пожнеш!

Але зараз якраз і відбуваються всі ці процеси по становленню характеру мого синочка! Саме зараз іще можна виховати з нього добропорядну людину, яка з повагою буде відноситися до жінок взагалі, ніжного до своєї мами, в майбутньому - ніжного та люблячого свою дружину та своїх діточок.

 

Будь ласка! Зобов’яжіть представників органу опіки та піклування – служби у справах дітей Нікопольської міської ради виконувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12 ,  і організовувати мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича. 

Я стверджую, що мій син так себе веде, написав таку заяву тільки з-за того, що так йому наказує батько – ЛисуренкоВ.В. здійснюючи на нашого синочка моральний тиск, та спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І.!  

Будь ласка! 

Зобов’яжіть Лисуренко Володимира Васильовича не підходити до місця зустрічі на відстань не менше 300 метрів.

Встановити час, на протязі якого повинна відбуватись наша зустріч,  – на протязі не менше як три години та за відсутності Лисуренко Володимира Васильовича.

Додаток:

копія відповіді від 04.01.2013 №26  на №Л-1682 від 18.12.2012 р.;

копія Акту служби у справах дітей від 02.01.2013р..

З повагою

18.01.2013р.                                                                              О.Л.Лисуренко  

                                                                    Міському голові Р.Токарь 

                                                                     53213, м.Нікополь, вул..Електрометалургів, 3.

                                                           Лисуренко Оксана Леонідівна                                      

  проживаю¬: 53211, м.Нікополь, провулок 

                                                                   Скарга

Копію ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12 , отримано учасниками судового процесу в кінці грудня 2012р., якою ухвалено: 

Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгялу справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

На виконання Ухвали від 10.12.2012 року апеляційного суду Дніпропетровської області спеціалістом служби у справах дітей Канчуком І.І. вже організовано кілька зустрічей між мною, ЛисуренкоО.Л. та моїм синочком Лисуренко Володимиром. АЛЕ!

Спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради – Канчук І.І. –організував мені зустріч з моїм сином 02.01.2013р., 10.01.2013р. та 15.01.2013р.. 

Зустріч 02.01.2013р. о 17-00, моя з моїм сином, відбулась в приміщенні служби у справах дітей Нікопольської міської ради, але з грубим порушенням умов  ухвали від 10.12.2012р., а саме: в приміщенні служби у справах дітей були я, ЛисуренкоО.Л., КанчукІ.І., мій син Лисуренко Володимир Володимирович та його батько – Лисуренко Володимир Васильович. Це підтверджується Актом служби у справах дітей від 02.01.2013р.: «під час зустрічі матері з дитиною батько був присутній в приміщенні, так як він привів дитину до служби у справах дітей Нікопольської міської ради.».

Лисуренко Володимир Васильович ні на одну хвилинку не виходив з приміщення. При цьому казав: «Он не хотел идти сюда!» На мої зауваження, що самого Лисуренка  Володимира Васильовича не повинно бути в приміщенні під час нашої зустрічі спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради  Канчук І.І. – не реагував, вийти з приміщення батьку не пропонував. У мене склалось таке враження, що Канчук І.І. так вів себе умисно, маючи якісь свої інтереси.

Наступну зустріч між мною та моїм синочком Лисуренко Володимиром проведено начальником служби у справах дітей Нікопольської міської ради Денисовим О.М. 10.01.2013р.. АЛЕ! Батько Лисуренко Володимир Васильович стояв біля дверей приміщення, де відбувалась наша короткочасна(!) , 1-2 хвилин, зустріч і чув всю нашу розмову. По тільки одному погляду Лисуренко Володимира Васильовича було зрозуміло моєму синочку, як себе вести зі мною під час нашої з ним розмови.  

Син, зайшовши до приміщення, зразу ж пред’явив до мене претензії: чого я приходила до школи з юристом та своєю(?!) появою(?!) зривала(?!) урок. Після цього вийшов з приміщення.

Пояснити, що я зробила не так, що він так до мене відноситься, свої претензії до мене, мій синок не зміг і взагалі ухилився від цієї розмови. 

Представник служби у справах дітей Нікопольської міської ради виходив розмовляти з Лисуренко Володимиром Васильовичем та моїм сином, але хвилин через 5-10 зайшов до приміщення, де залишалась я, та поставив мене до відому про те, що мій син НЕ ХОЧЕ(!) зі мною(!), своєю мамою(!), зустрічатись! 

15.01.2013 року відбулась наступна зустріч між мною та моїм синочком Лисуренко Володимиром в приміщенні служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

Коли я прийшла до служби у справах дітей то там вже був батько Лисуренко Володимир Васильович з нашим сином Лисуренко Володимиром. За мною до приміщення служби у справах дітей зайшли мій син та його батько Лисуренко Володимир Васильович, спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І.. 

Спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І. зразу, чого не було раніше, запросив пройти та присісти до столу нашого сина Лисуренко Володимира.  

Після цього Канчук І.І. дав моєму сину чистий аркуш та кулькову ручку та сказав: «Пиши!  Вот, переписывай с листа, а Вы, Оксана Леонидовна, разговаривайте с ним (с сыном Лисуренко Владимиром), пока он будет переписывать текст.» 

За цей дуже короткий час, поки синок переписував наданий йому текст Ігорем Івановичем, я зверталась до свого синочка, намагаючись вияснити причини, чим я так скривдила його, чим я перед ним так завинила, що він так відноситься до мене, своєї мами. Але мій син на мої запитання, мольби, прохання відповісти, мовчав, він переписував текст даний спеціалістом служби у справах дітей Канчуком І.І. своєю рукою на чистий аркуш.

Батько Лисуренко Володимир Васильович весь цей час нашої короткої зустрічі був в другому приміщенні і стояв біля дверей та всі слова, з якими я зверталась до свого синочка, чув.

Після того, як мій синок Лисуренко Володимир дописав з аркуша, Ігорь Іванович сказав: «Ну всё! Иди.»

І вони, мій синок Лисуренко Володимир, та його батько пішли зі служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

Після цього, на моє прохання, Ігор Іванович дав мені можливість ознайомитись з тим, що переписав з аркуша мій синок. Це була відмова розмовляти мого сина зі мною. На цьому аркуші я написала при яких умовах відбувалось написання цієї заяви і розписалась.

Цього разу мій синок не промовив до мене ні одного слова. Це яку ж тяжку моральну травму повинна я була нанести своєму синочку в віці шість – сім років, коли я доглядала за ним до проведення операції йому на серці та після її проведення, щоб мій синок відвернувся від мене, не хотів ВЗАГАЛІ(!) мене ні бачити, ні чути?!

Зі слів спеціаліста служби у справах дітей КанчукаІ.І.  –18.01.2013р.,  Лисуренко Володимир Васильович взагалі відмовився приводити нашого синочка на зустріч зі мною. 

Маємо те, що мій синок, з незрозумілих для мене підстав, відмовляється від мене, своєї мами?!

Як розуміти таку поведінку батька Лисуренко Володимира Васильовича, представників служби у справах дітей Нікопольської міської ради по НЕ(!) виконанню ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області я не знаю!

Такою своєю поведінкою і батько Лисуренко Володимир Васильович, і посадових осіб служби у справах дітей Нікопольської міської ради з мого синочка Володимира роблять морального урода, порушують саму його психіку! І як я розумію, то у мого синочка вже з’явилась неприязнь не тільки до мене, як до своєї мами, а і до жінок взагалі. Як наслідок у мого синочка можуть бути проблеми з дівчатами, а в майбутньому зі своєю дружиною … . І все тільки з-за того, що йому НЕ ВИСТАЧАЄ, НЕМАЄ любові своєї мами! Про те, що коли він, мій синок Володимир, стане дорослим та пред’яве свої претензії до свого батька – що він, Лисуренко Володимир Васильович,  лишив нашого синочка материнської любові, виростив з нього жінконенависника! Це мене не хвилює! Що посієш – те й пожнеш!

Але зараз якраз і відбуваються всі ці процеси по становленню характеру мого синочка! Саме зараз іще можна виховати з нього добропорядну людину, яка з повагою буде відноситися до жінок взагалі, ніжного до своєї мами, в майбутньому - ніжного та люблячого свою дружину та своїх діточок.

Але маємо те, що:

-- Рішення від 27.01.2010р.№17 виконавчого комітету Нікопольської міської ради, яким визначено спосіб участі матері Лисуренко Оксани Леонідівни у вихованні та спілкуванні з дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем через зустрічі – НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ і у першу чергу з-за бездіяльності посадових осіб.

-- Рішення від 28 січня 2010 р. апеляційного суду Дніпропетровської області, цивільна справа № 22ц- 192/2010 р., яким вирішено: «Відібрати у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути Лисуренко Оксані Леонідівні неповнолітню дитину- сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.» - НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ і у першу чергу з-за бездіяльності посадових осіб.

-- ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012, справа  №22-ц/490/7206/12 , якою ухвалено: Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгляду справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича - НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ і знову у першу чергу з-за бездіяльності посадових осіб.

Хто в цьому винен?! Моя суб’єктивна точка зору – посадові особи! І у першу чергу служби у справах дітей Нікопольської міської ради!

Я, як мати, прошу Вас, міського голову! ЗОБОВ’ЯЗАТИ(!) посадових осіб служби у справах дітей Нікопольської міської ради, виконувати рішення суду і організовувати проведення зустрічей один раз на неділю мені, ЛисуренкоО.Л. зі своїм синочком Лисуренко Володимиром, 30 квітня 2002 року народження, за відсутності батька дитини – Лисуренко В.В..

Будь ласка! Не відмовте! Допоможіть посадовим особам служби у справах дітей Нікопольської міської ради виконати вищевказані рішення суду!

З повагою

22.01.2013р.                                                                        О.Л.Лисуренко                                            

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/774/48/13        Головуючий 1-ої інстанції - Бабаніна В.А.

Категорія - 30        Доповідач - Макаров М.О.

                 УХВАЛА

                ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Макарова М.О. суддів - Гайдук В.І., Міхеєвої В.Ю. при секретарі - Надтока A.A. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Лисуренко Оксани Леонідівни на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року по справі за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича, третя особа: Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни, третя особа: Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -

встановила:

У жовтні 2010 року Лисуренко О.Л. звернулася до суду із позовом до Лисуренко В.В., третя особа: Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини, в якому просила визначити місце проживання малолітнього сина Лисуренко В.В., 30 квітня 2002 року народження із нею за її місцем проживанням, залишивши його на її утриманні та вихованні, посилаючись на те, що відповідач без її згоди змінив місце проживанні її сина.

У травні 2012 року Лисуренко В.В. звернувся також до суду із зустрічним позовом, в якому просив визначити місце проживання малолітнього сина Лисуренко В.В., 30 квітня 2002 року народження із ним, посилаючись на те, що у зв'язку із образами його сина та з метою його самозахисту, він сина забрав до себе де зараз він і проживає.

Рішенням Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року визначено місце проживання малолітнього Лисуренко В.В., ЗО квітня 20002 року народження із батьком Лисуренко В.В. за його місцем проживання.

В апеляційній скарзі Лисуренко О.Л. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на те, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість  рішення суду  в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Лисуренко О.Л. підлягає відхиленню з наступних підстав.

*490*3805687*1*

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Лисуренко O.JI. та Лисуренко В.В. з 04 серпня 2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу у сторін 31 квітня 2002 року народився син Лисуренко 'Володимир Володимирович. Шлюб сторін було розірвано 15 серпня 2006 року (а.с. 6, 7). Піля якого син залишився проживати разом з матір'ю, а з 28 червня 2009 року Лисуренко В.В. забрав сина до свого будинку та стали проживати разом.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2010 року по справі за позовом Лисуренко О.Л. до Лисуренко В.В. про відібрання дитини, сина Володимира було відібрано у батька та повернуто до матері Лисуренко О.Л. (а.с. 11). Проте, вказане рішення апеляційного суду виконано не було, у зв'язку з відмовою малолітнього Лисуренко В.В. повертатися до матері, що підтверджується актами державної виконавчої служби та скаргами Лисуренко О.Л. на дії державного виконавця (а.с. 172, 187, 188).

Згідно довідки, виданої головою ОСМД «ОКСАМИТ-Н» про склад сім'ї від 24 квітня 2012 року малолітній Лисуренко В.В. проживає разом з батьком за його місцем проживання (а.с. 100, 102).

У передбаченому законом порядку визначення місця проживання дитини між сторонами раніше не розглядалося та не визначалося.

Як вбачається з актів обстежання житлово-побутових умов від 20 березня 2012 року, від 02 квітня 2012 року та характеристик з місця проживання та роботи, позивач та відповідач мають належні побутові і матеріальні умови для проживання дитини, працюють і позитивно характеризуються за місцем роботи, мають стабільний заробіток (а.с. 88,89, 96,97, 109).

Малолітній Лисуренко В.В. знаходиться під диспансерним наглядом у поліклініці №1 дитячої міської лікарні м. Нікополь з діагнозом ТПС (інвалід дитинства) та потребує догляду, що підтверджується довідками від 28 вересня 2009 року та 22 жовтня 2009 року

Відповідно до рішення органу опіки та піклування від 11 квітня 2012 року, затверджено висновок служби у справах дітей Нікопольської міської ради про можливість та доцільність проживання дитини Лисуренко Володимира разом з матір'ю Лисуренко О.Л. за місцем її фактичного проживання, за умови урахування думки дитини під час розгляду справи у судовому засіданні (а.с. 91).

Згідно принципу 6 Декларації з прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, що мають виключні обставини, розлучати з матір'ю.

У пункті 18 постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Також слід враховувати положення ст. 160 CK України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 171 CK України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками та іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. 

Дитина,  яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про  позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. *490*3805687*1*

В судовому засіданні суду першої інстанції та апеляційної інстанції малолітній Лисуренко В.В. був вислуханий судом, який висловив своє бажання проживати разом з батьком, пояснивши, що саме він звернувся до батька про зміну його місця проживання, до того ж у нього з батьком склалися дуже добрі стосунки та взаємопорозуміння.

Таким чином, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків суд першої інстанції врахував думку дитини до кожного з батьків, позицію представника органу опіки та піклування в судовому засіданні, який зазначив про доцільність проживання дитини з батьком, з урахуванням всіх обставин, досліджених в судовому засіданні, суд першої інстанції обгрунтовано визначив місце проживання дитини з батьком.

Доводи апеляційної скарги Лисуренко О.Л. про те, що її дитина постійно знаходиться під впливом відповідача та його батьків, а також у неї створені всі належні умови для проживання її дитини, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки її син Лисуренко В.В., який на час розгляду справи в суді досяг 10 річного віку, сам висловив своє бажання проживати разом з батьком і підстав для їх неприйняття до уваги у суду відсутні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2012 року було вжито заходів забезпечення позовних вимог сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко О.Л. з дитиною на підставі ч.1 ст. 4 п «с» ст. 7 Конвенції «Про контакт з дітьми» (Страсбург-2003) (а.с. 195). Проте контак між матір'ю та дитиною не було встановлено під час розгляду справи суді (а.с. 201-211).

Апелянт Лисуренко О.Л. не позбавлена можливості звернутися до органу опіки та піклування з питанням участі у вихованні та спілкуванні її з дитиною, а також у випадку порушення прав дитини та її прав в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, вона має право звернутися до суду із вимогами про зміну місця проживання дитини, відповідно до положень ст.159 СК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права і відсутні передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування або його зміни.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

 Судді:

*490*3805687*1*

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

01024 м. Київ, вул. П. Орлика, 4-а.

         

сторона по справі – позивач:                                                       

Лисуренко Оксана Леонідівна

проживаю: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, пров. Рибальський, буд. 8-А, м.т.0509932851.

                                                                  представник позивача:    

                                                                  Коряков Анатолій Іванович

                                                                              проживає: 53220, м.Нікополь, вул..Добролюбова,53, кВ.33, т.0955012183

                                                                  сторона по справі – відповідач:       

1. Лисуренко Володимир Васильович

проживає: 53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Першотравнева, 5, кв. 99. Засоби зв'язку не відомі.

представник відповідача:

2.Михайлова Ольга Яківна 

адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1496 від 23.01.2006р., 53213, Дніпропетровська обл.., м.Нікополь, вул.Шевченко, 201, Нікопольський міськрайонний суд, засоби зв’язку невідомі. 

       Сторона по справі – третя особа:

          Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради

                                                            53200, м. Нікополь, вул. Піддубного, 3, телефон 5-17-76.

                                                                   представник органу опіки та піклування Нікопольської  

                                                                   міської ради Канчук Ігор Іванович

  53200, Дніпропетровська обл.., м. Нікополь, вул. Піддубного,3, телефон 5-17-76

                                                                  на ухвалу від 24 січня 2013 року апеляційного суду  

                                                                  Дніпропетровської області, провадження №22-ц/490/7206/  

                                                                  12,  та рішення від 16 травня 2012 року Нікопольського   

                                                                  міськрайонного суду, по справі №2-2809/11, провадження    

                                                                  №2-426-398/2012.

                                                   Касаційна скарга 

Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області, далі апеляційний суд, прийняв ухвалу від 24 січня 2013 року, провадження №22-ц/490/7206/12, якою подану апеляційну скаргу на Рішення від 16 травня 2012 року Нікопольського міськрайонного суду, по справі №2-2809/11, провадження   №2-426-398/2012, за  апеляційною скаргою Лисуренко Оксани Леонідівни на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року по справі за позовом Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича, третя особа: Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни, третя особа: Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини, відхилив, а само рішення від 16 травня 2012 року залишив без змін.

Я вважаю, що прийняте рішення апеляційним судом незаконне, необґрунтоване: судом у неповному обсязі з’ясовані обставини, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи;  порушено норми матеріального та процесуального права.

Це підтверджується тим, що:

1. Нікопольський міськрайонний суд встановив, рішення від 16 травня 2012 року, що «Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. За заявою Лисуренко В.В. 10.12.2008 року орган опіки і піклування Нікопольської міської ради встановив порядок спілкування Лисуренко В.В. зі своїм сином, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 10.12.2008 року. Лисуренко В.В. 28 червня 2009 року, без згоди матері, забрав сина з будинку де вона проживала з дитиною у своїх батьків.»

Маємо те, що 28.06.2009р. Лисуренко В.В., без згоди Лисуренко О.Л., з якою проживала малолітня дити¬на, САМОВІЛЬНО(!), без вирішення питання в судовому(!) порядку, змінив(!) її місце проживан¬ня . 

2. Повідомлення 25.12.2009р. ГорболісН.Б.,депутат Партії регіонів: 

«Роззлючений батько повідомив про то, що Нікопольський міськрайонний суд заборонив матері спілкуватися з сином. Ніякі доводи та умови він вислухати не схотів, пояснюючи тим, що дитина не бажає бачитися з матір'ю.

Подібні дії батька, який чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною суперечать законодавству України та порушують права матері.

Повідомляю Вас про те, що дійсно матір неодноразово намагалася зустрітися із сином, але спроби були марними.»

3. Рішенням 27.01.2010р.№17 виконавчий комітет Нікопольської міської ради визначив спосіб участі матері Лисуренко Оксани Леонідівни у вихованні та спілкуванні з дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем через зустрічі.

Згідно ч.2 ст. 181 СК України: 2. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Але Рішення від 27.01.2010р.№17 виконавчого комітету Нікопольської міської ради не виконується, зустрічей ЛисуренкоВ.В. з нашим сином мені не надає, не приймає ЛисуренкоВ.В. від мене і участі у утриманні нашої дитини у будь якій формі. Одяг який я передавала через директора школи на наступний день викидали мені у двір по місцю мого проживання, харчі викидались.

4. Рішенням від 28 січня 2010 р. апеляційний суд Дніпропетровської області  Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни - задовольнив. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року - скасував. Позов Лисуренко Оксани Леонідівни де Лисуренко Володимира Васильовича про відібрання дитини - задовольнив. Вирішив: Відібрати у Лисуренко Володимира Васильовича та повернути Лисуренко Оксані неповнолітню дитину - сина Володимира, 30 квітня 2002 року народження.

До цього часу це рішення апеляційного суду не виконується посадовими особами відділу державної виконавчої служби. Більше десяти раз державний виконавець разом з представниками служби у справах дітей Нікопольської міської ради виходив по місцю проживання Лисуренка В.В. для відібрання дитини, і кожного разу записували до свого акту: « …але хлопець категорично відмовляється йти до матері, насильно дитину такого віку передати неможливо. При цьому присутні Лисуренко В.В. чи його батьки не здійснювали тиску на хлопця.».

Причина того, що дитина не хоче йти до мене, своєї матері в іншому -  Лисуренко Володимир Васильович примусив(!) нашого сина не йти до мене.

Нікопольський міськрайонний суд встановив, рішення від 16 травня 2012 року, що  «28.01.2010 року прийнято рішення апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини у Лисуренка В.В. Рішення суду не виконано до цього часу.»

При цьому суд не звернув увагу на те, що мені, Лисуренко О.Л., не дають можливості не те, щоб приймати участь у вихованні дитини, НЕ допускають до сина на протязі трьох років, а взагалі не дають навіть можливості підійти і поряд постояти, подивитись хоча б здаля. 

Представник виконавчого комітету, спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради Канчук І.І. пояснив в судовому засіданні, що «більше десяти раз державний виконавець разом з представниками служби виходив по місцю проживання Лисуренка В.В. для відібрання дитини, але хлопець категорично відмовляється йти до матері, насильно дитину такого віку передати неможливо. При цьому присутні Лисуренко В.В. чи його батьки не здійснювали тиску на хлопця. Державний виконавець складав акт і йшов.»

Але цей представник не пояснив, що ні їх рішення 27.01.2010р.,№17, ні рішення апеляційного суду про відібрання дитини не виконується і тільки з-за того, що цього не хоче НЕ син Лисуренко Володимир, а його батько, Лисуренко Володимир Васильович. Про це сам Лисуренко В.В. заявляв даючи свої пояснення в судовому засіданні. Саме Лисуренко В.В. не дає зустрічатися мені з нашим сином, НЕ дає приймати участь у вихованні нашого сина. Ні він, Канчук І.І.,  як спеціаліст служби у справах дітей Нікопольської міської ради, ні сама ця служба, не прийняли НІЯКИХ заходів для того, щоб навіть їхнє ж рішення було виконано.

Згідно ст.152 СК України: 1. Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

В процесі розгляду справи і відповідач зі своїм представником адвокатом, і представник служби у справах дітей Нікопольської міської ради тільки прикривались інтересами дитини, при цьому грубо порушували вимоги чинного законодавства про те, що саме «Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.» (ст.ст. 141,150,151 СК України). Про дитину, її інтереси ніхто з них НЕ думав і НЕ думає.

Це при тому, що в судовому засіданні під час розгляду справи №2-2809/11, провадження   №2-426-398/2012, наш син Лисуренко Володимир давав свої відповіді на питання:– «она мне встретиться не предлагает …, …» (це у присутності батька, який не допускає матір до свого сина).  

Маємо відсутність системи державного контролю, що встановлений Законом. Саме це є причиною не виконання і рішення від 28 січня 2010 р., справа № 22ц- 192/2010 р., апеляційного суду Дніпропетровської області про відібрання дитини, і рішення 27.01.2010р., №17, про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні матері Лисуренко О.Л. з малолітньою дитиною Лисуренком В.В. через зустрічі. 

5. Ухвалою від 08 грудня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області: Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни задовольнили, а ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня  2010 року скасували. Визнали дії відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області щодо зупинення виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа №2-4366 від 22 лютого 2010 року незаконними та скасували постанову від 20 квітня 2010 року про зупинення виконавчого провадження. 

Виконавче провадження було відновлено, але рішення суду так і не виконано до цього часу.

6. Виконком Нікопольської міської ради рішенням від 11.04.2012р. №269 Затвердив висновок служби у справах дітей Нікопольської міської ради про доцільність та можливість проживати дитині Лисуренку Володимиру Володимировичу, 30 квітня 2002 року народження разом із матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною, 19 жовтня 1978 року народження за місцем її фактичного проживання -  Висновок служби у справах дітей Нікопольської міської ради про можливість та доцільність проживання дитини Лисуренка Володимира Володимировича разом з матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною: …служба у справах дітей Нікопольської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання дитини Лисуренка Володимира Володимировича, 30.04.2002 року народження разом з матір'ю Лисуренко Оксаною Леонідівною за місцем її фактичного проживання за умови урахуванням думки дитини під час розгляду даної справи у судовому засіданні.

В судовому засіданні наш син сказав, що хоче проживати зі своїм батьком, на мої прохання визначити місце проживання зі мною, суд не відреагував.

7. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року Справа 2-2809/11   2-426-398/2012 визначив  місце проживання малолітнього Лисуренка Володимира Володимировича, 30 квітня 2002 року народження, з його батьком Лисуренко Володимиром Васильовичем за місцем його проживання.        

8. Ухвалою від 10 грудня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області ухвалила: Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгляду справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

9. Перша така зустріч мене з моїм сином відбулась тільки 02.01.2013р. о 17-00 в приміщенні служби у справах дітей Нікопольської міської ради, але з грубим порушенням умов  ухвали від 10.12.2012р., а саме: в приміщенні служби у справах дітей були я, ЛисуренкоО.Л., КанчукІ.І., мій син Лисуренко Володимир Володимирович та його батько – Лисуренко Володимир Васильович. 

Лисуренко Володимир Васильович ні на одну хвилинку не виходив з приміщення. При цьому казав: «Он не хотел идти сюда!» На мої зауваження, що самого Лисуренка  Володимира Васильовича не повинно бути в приміщенні під час нашої зустрічі – не реагував. На таку поведінку Лисуренка - батька Канчук І.І. не реагував, вийти з приміщення не пропонував. У мене склалось таке враження, що Канчук І.І. так вів себе умисно, всім своїм видом, поведінкою давав мені зрозуміти, що я одна зі своїм сином, у його присутності, без батька, НЕ залишусь.

Мною, Лисуренко О.Л.,  направлено Клопотанням від 03.01.2013р.  до апеляційного суду Дніпропетровської області з проханням: Зобов’язати Канчука І.І. виконувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12,  і організовувати мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича та встановити час, на протязі якого повинна відбуватись наша зустріч,  – на протязі однієї, двох, трьох годин … .

10. Наступну таку зустріч, на виконання ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12 , службою у справах дітей Нікопольської міської ради організовано мені з моїм синочком 10.01.2013р.. Під час цієї зустрічі Лисуренко Володимир Васильович також був присутній – відпустив від себе нашого сина, а сам стояв біля дверей приміщення, де відбувалась наша короткочасна(!) , 1-2 хвилини, зустріч.

Син, зайшовши до приміщення, пред’явив до мене претензії: чого я приходила до школи з юристом та своєю(?!) появою(?!) зривала(?!) урок. Після цього вийшов з приміщення.

Пояснити, що я зробила не так, що він так до мене відноситься, свої претензії до мене, мій синок не зміг і взагалі ухилився від цієї розмови. 

Виникає питання: мій синок, з незрозумілих для мене підстав, відмовляється від мене, своєї мами?!

Мною, Лисуренко О.Л.,  направлено Клопотанням від 11.01.2013р.  до апеляційного суду Дніпропетровської області з проханням: Зобов’язати представників органу опіки та піклування виконувати ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12 ,  і організовувати мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича. Зобов’язати Лисуренко Володимира Васильовича не підходити до місця зустрічі на відстань не менше 300 метрів. Встановити час, на протязі якого повинна відбуватись наша зустріч,  – на протязі не менше як три години та за відсутності Лисуренко Володимира Васильовича.

11. Наступна зустріч спеціалістом служби у справах дітей Канчуком І.І. була організована 15.01.2013 року.

Під час цієї зустрічі Спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І. зразу дав моєму сину Лисуренко Володимиру чистий аркуш та кулькову ручку та сказав: Пиши, вот переписывай с листа, а Вы, Оксана Леонидовна, разговаривайте с ним (с сыном Лисуренко Владимиром), пока он будет переписывать текст. 

За цей дуже короткий час, поки синок переписував наданий йому текст Ігорем Івановичем, я зверталась до свого синочка, намагаючись вияснити причини, чим я так скривдила його, чим я перед ним так завинила, що він так відноситься до мене, своєї мами. Але мій син на мої запитання, мольби, прохання відповісти, мовчав, він переписував текст даний спеціалістом служби у справах дітей Канчуком І.І. своєю рукою на чистий аркуш.

Батько Лисуренко Володимир Васильович весь цей час нашої короткої зустрічі був в другому приміщенні і стояв біля дверей та всі слова, з якими я зверталась до свого синочка, чув.

Після того, як мій синок Лисуренко Володимир дописав з аркуша, Ігорь Іванович сказав: Ну всё! Иди.

І вони, мій синок Лисуренко Володимир, та його батько пішли зі служби у справах дітей Нікопольської міської ради.

Після цього, на моє прохання, Ігор Іванович дав мені можливість ознайомитись з тим, що переписав з аркуша мій синок. Це була відмова розмовляти мого сина зі мною. На цьому аркуші я написала при яких умовах відбувалось написання цієї заяви і розписалась.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області, справа  №22-ц/490/7206/12, ухвалено: Забезпечити позовні вимоги сторін шляхом надання спілкування матері Лисуренко Оксані Леонідівні з малолітньою дитиною Лисуренко Володимиром Володимировичем, 30 квітня 2002 року народження, 1 раз на тиждень в присутності Органу опіки та піклування Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, за її місцем знаходженням, до розгялу справи по суті, без участі батька Лисуренко Володимира Васильовича.

На протязі всього цього часу: грудень 2012 - січень 2013 року службою у справах дітей Нікопольської міської ради організовано мені з моїм синочком кілька зустрічей, але ні одного разу наша зустріч, між мною та моїм сином, у присутності представника органу опіки та піклування, без участі батька Лисурено В.В., не(!) відбувалась. Про це свідчить і Акт служби у справах дітей від 02.01.2013р.: «під час зустрічі матері з дитиною батько був присутній в приміщенні, так як він привів дитину до служби у справах дітей Нікопольської міської ради.».

18.01.2013р., зі слів спеціаліста служби у справах дітей КанчукаІ.І., Лисуренко Володимир Васильович взагалі відмовився приводити нашого синочка на зустріч зі мною. 

Такою своєю поведінкою і батько Лисуренко Володимир Васильович, і посадові особи служби у справах дітей Нікопольської міської ради з мого синочка Володимира роблять морального урода, порушують саму його психіку! І як я розумію, то у мого синочка вже з’явилась неприязнь не тільки до мене, як до своєї мами, а і до жінок взагалі. Як наслідок у мого синочка можуть бути проблеми з дівчатами, а в майбутньому зі своєю дружиною … . І все тільки з-за того, що йому НЕ 

ВИСТАЧАЄ, НЕМАЄ любові своєї мами! Про те, що коли він, мій синок Володимир, стане дорослим та пред’яве свої претензії до свого батька – що він, Лисуренко Володимир Васильович,  лишив нашого синочка материнської любові, виростив з нього жінконенависника - мене не хвилює! Що посієш – те й пожнеш!

Але зараз якраз і відбуваються всі ці процеси по становленню характеру мого синочка! Саме зараз іще можна виховати з нього добропорядну людину, яка з повагою буде відноситися до жінок взагалі, ніжного до своєї мами, в майбутньому - ніжного та люблячого свою дружину та своїх діточок.

 Маємо те, що і представники органу опіки та піклування – служби у справах дітей Нікопольської міської ради не виконували ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12 , і ні одного разу не організували мені зустрічі з моїм сином без участі батька - Лисуренко Володимира Васильовича. 

Я стверджую, що мій син так себе веде, написав таку заяву тільки з-за того, що так йому наказує батько – ЛисуренкоВ.В. та спеціаліст служби у справах дітей Канчук І.І.!  

10. Ухвалою від 24 січня 2013 року (вступна та резолютивна частини) колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області Апеляційну скаргу Лисуренко Оксани Леонідівни відхилила, а Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2012 року залишилила без змін.

Згідно ст.171СК України:3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України „Про охорону дитинства" батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків е забезпечення інтересів своєї дитини.

Апеляційний суд Дніпропетровської області прийняттям ухвали від 10.12.2012р. , справа  №22-ц/490/7206/12, так  і не довів, з незрозумілих для мене причин, до логічного завершення, розпочату ним свою ініціативу по організації зустрічей мене, ЛисуренкоО.Л., зі своїм синочком Лисуренко Володимиром. 

Суд не звернув увагу на те, що сам батько, документи на зняття інвалідності суду не надав і саме у зв’язку з тим, що на переосвідчення свого сина не возив. У дитячого лікаря кардіолога відповідних документів, результату переосвідчення з м.Києва мого сина ЛисуренкоВ.В., станом на 04.05.2012р., не було і на цей час немає. Мій синок до цього часу потребує материнського догляду і на що вказують матеріали справи. 

Суду надано і долучено до матеріалів справи запис голосу Лисуренко Володимира, який він зробив сам, бавлячись з моїм мобільним телефоном, надано відеозапис відпочинку на Дніпрі, на дитячий площадці. Це не я робила запис на диктофон мобільного телефону про те, як мій син любить свою маму, як йому цілує ноги його бабуся … . Але мене дивує як він перемінив своє ставлення до мене, своєї мами, як він почав проявляти до мене свою НАІГРАНУ зневагу, ненависть. 

Шановний суд! Прошу прийняти до уваги мої страждання, переживання, як мами, мені дуже важко переносити розлуку зі своїм синочком. Я не можу забрати до себе свою кровинку! Мене лишили не тільки проживання біля мене мого синочка, не тільки зустрічатися з ним, а і навіть підходити і здаля подивитися на нього. Мій синочок росте без материнської ласки. Ким він виросте?!

До цього часу повну ухвалу апеляційного суду від 24 січня 2013 року я так і не отримала, тому я так і не знаю чим же мотивував своє рішення апеляційний суд Дніпропетровської області.

Зважаючи на вищевикладене, вимог чинного законодавства, Декларації прав дитини, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 323-327,335,336,342 ЦПК України

                                                 Прошу:

1. Скасувати, як ухвалу від 24 січня 2013 року апеляційного суду Дніпропетровської області, провадження №22-ц/490/7206/12, так і рішення від 16 травня 2012 року Нікопольського міськрайонного суду, по справі №2-2809/11, провадження   №2-426-398/2012, і ухвалити нове рішення по суті вимог позовної заяви Лисуренко Оксани Леонідівни до Лисуренко Володимира Васильовича, третя особа Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визначення місця проживання дитини  та відмовити у задоволені повністю зустрічної позовної заяви  Лисуренко Володимира Васильовича до Лисуренко Оксани Леонідівни про визначення місця проживання дитини.

 

Додаток:

копія апеляційної скарги;

належно завірена копія рішення від 16.05.2012 р.;

належно завірена копія ухвали від 24.01.2013р.;

квитанція про сплату судового збору.  

         11.02.2013р.                                                                              О.Л.Лисуренко